Віннету ІІІ - Карл Фрідріх Май

— Індіанські воїни хочуть отримати твою зброю, все решта їх не цікавить.

— Хіба з цієї причини все інше має стати власністю цього негідника? Хіба Вбивча Рука — хлопчисько, по чиїх кишенях може лазити хто завгодно? Я здався тобі і цим зробив тобі честь як воїнові і як вождеві. Чому ж ти забуваєш, що і я — воїн і вождь, тож із такими, як Сантер, можу говорити тільки як із собаками? Досить одного стусана, і пес перестане гавкати.

Індіанець поважає сміливість і гордість, навіть у свого найгіршого ворога. Кайова знали мене, знали мої правила і не могли забути, що в ті часи, коли я, рятуючи Сема Гоукенса, захопив у полон Піду, поводився з ним шанобливо. Тож тепер я сподівався на повагу і з його боку. І він відповів мені доволі доброзичливо:

— Вбивча Рука — найхоробріший з білих воїнів, а той, кого він звалив з ніг ударом, відомий серед нас як людина з двома язиками і двома обличчями. Кожен його язик говорить інше, а обличчя постійно міняються. Я забороню йому торкатися до тебе і пхати свої руки у твої кишені.

— Дякую тобі. Ти — сміливий вождь і колись станеш найвідомішим воїном серед кайова, а твоє плем’я буде пишатися твоїм ім’ям. Шляхетний воїн убиває ворога, але не принижує його гідності.

Піда гордо випростався, мої слова вселяли в юнака впевненість і підносили у власних очах. Він відповів мені, і в його голосі майже прозвучав жаль про те, що мало статися:

— Так, Піда вбиває ворога. Вбивча Рука помре, але смерть його буде не принизлива, а почесна. Він помре біля стовпа тортур.

— Ви не почуєте від мене жодного стогону чи благання про порятунок. Єдине, про що прошу вас, тримайте подалі від мене цього негідника.

Мені зв’язали руки, потім повалили на землю і сплутали ноги в щиколотках, щоб я не міг ходити. Тим часом Сантер опритомнів, він підвівся на ноги, похитуючись, підійшов до мене і штовхнув мене ногою.

— Ти підняв на мене руку, собако! — заверещав він. — Ти заплатиш мені за це життям!

І він спробував учепитися руками мені в горло.

— Не смій! — зупинив його Піда. — Я забороняю тобі торкатися до бранця!

— Ти не можеш заборонити мені нічого! — та, попри лють, Сантер зупинився й боязко подивився на молодого вождя. — Він — мій смертельний ворог! Він ударив мене! Зараз він на власній шкурі випробує…

Але він не встиг доторкнутися до мене, як я з такою силою штовхнув його в груди ногами, що негідник відлетів далеко назад і впав на землю. Він хотів відразу підвестися, але йому це не вдалося. Розлючений, як поранений звір, він повільно встав і з криками та прокльонами вихопив револьвер.

— Іди в пекло, собако, там чорт уже приготував тобі місце!

Індіанець, який стояв біля Сантера, за знаком Піди різко вдарив його по руці. Куля полетіла в небо.

— Чому ти мені заважаєш? — накинувся на червоношкірого Сантер. — Він мене вдарив! Він штовхнув мене ногою! Я вб’ю його.

— Ти не вб’єш його! — заявив Піда, підійшовши до Сантера і стискаючи його плече рукою. — Вбивча Рука належить мені, і ніхто не сміє зачепити його пальцем. Ніхто, крім мене, не може розпоряджатися його життям.

— Я присягнувся помститися йому!

— Твої клятви мене не обходять. Ти зробив певні послуги моєму батькові, і він дозволяє тобі жити в нас. Однак не сподівайся на більше! Вбивча Рука належить мені, і якщо ти його зачепиш, то я сам уб’ю тебе!

Воїни з племені апачів під час служби в Армії США. Арізона, прибл. 1880 рік. Фото Каміліуса Флая.

— А що ви будете з ним робити?

— Ми вирішимо потім.

— Що там вирішувати? Невже не ясно, що треба з ним зробити.

— Що?

— Вбити.

— Ми так і зробимо.

— Але коли? Ви прийшли сюди, щоб відсвяткувати смерть Віннету, вашого найбільшого ворога. Поставте його найкращого друга Вбивчу Руку до стовпа тортур просто тут, біля могил апачів, і влаштуйте свято з приводу смерті Віннету!

— Так не можна.

— Чому?

— Бо не можна. Ми відведемо його в стійбище.

— У стійбище? Навіщо?

— Щоб віддати в руки моєму батькові. Він сам вирішить, яких тортур слід завдати блідолицьому воїнові.

— Дурниці! Навіщо вести його в стійбище?

— Замовкни! Піда — молодий вождь, але він не робить дурниць.

— Згоден, досі не робив. Але зараз ти збираєшся зробити дурницю, знаєш чому?

— Ні.

— Хіба ти не знаєш, скільки разів Вбивча Рука побував у полоні? Сам диявол допомагав йому, і завжди йому вдавалося втекти! Якщо ви не вб’єте його тут, він знову втече!

— Йому не вдасться втекти. Ми будемо поводитися з ним як із найславетнішим воїном із племені блідолицих, але й стерегти будемо, як нікого досі не стерегли.

— Чорт забирай! Ви ще хочете поводитися з ним як зі славним воїном? Можливо, накажете подарувати йому квіти і прикрасити груди орденами та медалями?

— Піда не знає, що таке ордени й медалі, і не розуміє, навіщо квіти. Однак молодий вождь кайова переконаний, що з Вбивчою Рукою він буде поводитися зовсім не так, як поводився би з тобою, якби ти став нашим полоненим.

— Ну, добре. Ти ще пошкодуєш, що не дослухався до моїх слів. Я теж маю права на його життя. Без мене вам ніколи не вдалося б