Віннету ІІІ - Карл Фрідріх Май

— Я не можу заборонити тобі їхати з нами до стійбища, але не забувай, що я сказав: якщо ти торкнешся бранця, я вб’ю тебе. А тепер я повинен порадитися з іншими воїнами, як вчинити далі.

— Що тут радитися? Я й так тобі скажу, що треба робити.

— Мене не цікавить, що ти можеш сказати. Ти не маєш права сидіти в раді вождів і старійшин.

Молодий вождь відвернувся від Сантера, покликав до себе сивого воїна з безліччю рубців від ран на тілі, і вони сіли радитися. Піда чинив мудро, намагаючись не приймати поспішних рішень і питаючи думки старших. Решта червоношкірих стояли навколо мене. Багато з них ніколи раніше не бачили мене, і тепер зацікавлено та з повагою розглядали Вбивчу Руку. Вони пишалися, що саме їм вдалося схопити мене, і тепер їхнє плем’я матиме честь замучити мене на смерть біля стовпа тортур. І саме їм заздритимуть всі інші племена.

Я вдавав, ніби не помічаю їх, але сам потай спостерігав за ними. Я не побачив на їхніх обличчях жорстокості та непохитної спраги помсти. У той час, коли я ще не був таким відомим, я важко поранив їхнього вождя і скалічив його на все життя. Тоді їхня лють і злість до мене були безмежні, проте відтоді минуло багато років, і вогонь ненависті перестав палити їхні серця. Про мене розповідали легенди в стійбищах багатьох племен, і я своїми вчинками підтвердив, що ціную людське життя незалежно від кольору шкіри. Звичайно, Танґуа ненавидів мене так само сильно, як і раніше, і від нього не можна було чекати помилування. Але причиною цього було каліцтво, якого я завдав йому, хоч він сам був винен у тому, що сталося між нами.

Те, що я колись взяв у полон Піду і, попри ворожнечу, поводився з ним дуже шанобливо, мабуть, тепер допоможе мені. Зараз я для них — не стільки блідолиций, який був змушений прострелити ноги їхньому вождеві, скільки легендарний воїн Вбивча Рука.

Саме це я читав у всіх спрямованих на мене поглядах, які були майже сповненими поваги. Але я прекрасно розумів, що, попри це, сподіватися на поблажливість не слід. Як би вони мене не поважали, це не допоможе мені уникнути покарання. Я знав звичаї червоношкірих. Жодному з них і на думку не спало б відпустити мене на свободу. Мало того, вони звільнили б кого завгодно, але тільки не мене, адже моя страта принесе їм вічну славу. Ось чому я повинен був померти мученицькою смертю біля стовпа тортур. Білі люди ходять у театр, щоб подивитися на гру великого актора й послухати творіння великого драматурга чи поета, а червоношкірі так само зацікавлено спостерігають за тим, як витримуватиме муки нова жертва. І ось тепер у головній ролі — великий воїн Вбивча Рука. На жаль, ця роль стане останньою в моєму житті, і зіграти її, попри муки, доведеться гідно.

Я не почував страху, і не надто переймався майбутніми випробуваннями. Скільки небезпек я вже пережив, і завжди мені вдавалося чудом врятуватися і знайти вихід з найбезнадійнішої ситуації. Можливо, не все ще втрачено. Не можна зневірюватися до останнього подиху, треба сподіватися на краще. Якщо в людини опускаються руки, вона гине.

Сантер сів збоку разом зі своїми товаришами і тихо, але емоційно почав щось їм пояснювати. Неважко було здогадатися, про що вони говорили. Ті троє, мабуть, чули про Вбивчу Руку і знали, що він не негідник, тому те, що зробив Сантер, напевно їм не сподобалося. Вони послухалися його, дали привабити себе блиском золота, обдурили мене й віддали в руки червоношкірих. Можливо, їх і не мучило сумління, але люди вони були ще не до кінця зіпсовані, і якесь почуття провини не давало їм спокою. Сантерові ж треба було терміново відновити довіру до себе й подати те, що відбувається, у вигідному для себе світлі.

Нарада тривала недовго. Незабаром Піда і старий воїн підвелися.

— Воїни кайова не залишаться тут, — оголосив своє рішення молодий вождь. — Після вечері ми їдемо назад до стійбища. Нехай усі готуються в дорогу.

Я здогадувався, що Піда скаже саме це. Але Сантер, вочевидь, не знав так добре звичаїв червоношкірих, тому таке рішення було для нього повною несподіванкою. Він схопився на ноги й підійшов до Піди.

— Ви збираєтеся повертатися? Але ж ви хотіли відсвяткувати тут звістку про смерть Віннету?

— Те, чого хоче людина, не завжди вдається здійснити. Ми відсвяткуємо смерть нашого ворога, але не сьогодні.

— А коли?

— День призначить Танґуа.

— Чому ви так раптово міняєте рішення?

— Я не зобов’язаний давати тобі пояснення, але нас слухає Вбивча Рука, тому я скажу.

Молодий вождь повернувся до мене і промовив:

— Ми прибули сюди, щоб порадіти, що загинув Віннету, вождь собак-апачів. Але ми не думали, що зловимо біля могил Вбивчу Руку. Така важлива подія подвоює нашу радість. Віннету був нашим ворогом, але він був червоношкірим. Вбивча Рука теж наш ворог, але ворог блідолиций. Сини й дочки кайова зустрінуть його смерть ще з більшою радістю, ніж смерть Віннету, і після цього ми урочисто відзначимо загибель двох найсміливіших і найвідоміших ворогів свого народу. Зі мною тут тільки невелика частина воїнів, а я занадто молодий, щоб вирішувати, якою смертю помиратиме Вбивча Рука. У стійбищі буде скликана рада старійшин племені, і Танґуа, верховний вождь кайова, сам оголосить про тортури, які чекають на Вбивчу Руку. Тому ми не можемо затримуватися тут і поспішаємо додому, щоб наші брати й сестри швидше почули радісну звістку.

— Але ж вам не вдасться знайти кращого місця для того, щоб стратити Вбивчу Руку. Нехай він загине біля могил тих, через кого