Лабіринт - Кейт Мосс

Франсуа вклонився йому.

Але Конґос не удостоїв його відповіддю.

Добувшись до своїх покоїв, він уже не тямив себе від справедливого обурення. Настав час провчити Оріану. Він не міг допустити, щоб такий зумисний та обміркований непослух безкарно сходив їй з рук. Він рвучко відчинив двері, навіть не постукавши.

— Оріано! Ти де? Йди-но сюди.

Кімната була порожня. У розпачі від того, що дружини нема вдома, Жан скинув усе зі столу. Чаші розбилися, а свічник зі стукотом злетів на підлогу. Він підбіг до шафи і викинув звідти все, потім роздер на ліжку покривала, що зберігали її розпусний запах.

Розлючений Конґос усівся на стілець і глянув збоку на свою роботу. Розірвана матерія, розбиті чаші, розкидані свічки. Це провина Оріани: її непристойна поведінка довела його до цього.

Жан вийшов пошукати Гіранду, щоб вона поприбирала весь той безлад, що показував, як саме писар оговтав би свою заблудну дружину.

Повітря було вологим і важким, коли Гільєм вийшов з лазні й побачив, що на нього чекає Гіранда, злегка посміхаючись своїм широким ротом.

Його настрій зіпсувався. Він незадоволено спитав:

— Що таке?

Гіранда зиркнула на нього з-під бахроми своїх довгих вій.

— Ну, — грубо повторив Гільєм, — якщо тобі є що сказати, то кажи, а коли ні, то забирайся.

Гіранда нахилилась і прошепотіла йому щось на вухо.

— Чого їй треба? — аж випростався Гільєм.

— Я не знаю, Messire. Моя пані не розповідає мені про свої бажання.

— Ти нещасна брехуха, Ґірандо.

— То від вас щось передати?

Гільєм завагався, але все-таки відповів:

— Перекажи своїй господині, що я прийду до неї зараз, — потім він поклав Ґіранді в руку монету. — І тримай язика на припоні.

Гільєм дивився їй услід, а потім вийшов на подвір’я й сів під берестом. Йому не треба йти. Навіщо самому спокушати себе? Це вельми небезпечно. Вона занадто небезпечна.

Він ніколи не думав, що це зайде так далеко. Якось зимової ночі його оголене тіло було закутане тільки в хутра, його кров підігрівало гаряче вино з прянощами та збудження мисливця, що вирувало в грудях. Якесь божевілля охопило його. Він був зачарований.

Зранку він прокинувся з жалем й пообіцяв собі, що цього більше ніколи не трапиться. Перші кілька місяців після весілля він тримав слово. Згодом була ще одна схожа ніч, потім іще й ще. Вона оволоділа ним, підкорила всі його почуття.

З огляду на те, що сталося, Гільєм зараз був у ще більшому розпачі, воліючи не допустити пліток або скандалу. Йому слід бути обережним. Це важливо для завершення їхнього роману тихо й мирно. Він прийде до Оріани тільки для того, щоб сказати, що їм не варто більше зустрічатися.

Гільєм підвівся і попрямував до саду, але сміливість зрадила його. Він застиг біля воріт, тримаючи руку на застібці й не бажаючи йти далі. Потім Гільєм побачив її: вона стояла під вербою, у тьмяному світлі виднілися тільки обриси тіла. Його серце глухо загупало. Вона була схожа на темного ангела, її волосся світилося, ніби чорний бурштин у сутінках, розсипаючи по спині незаплетені кучері-коси.

Гільєм глибоко зітхнув. Йому краще повернутися назад. Але тієї ж миті Оріана, неначе відчувши його нерішучість, обернулася, і Гільєм піддався владі її погляду, який просто-таки притягував його до себе. Гільєм звелів своєму конюхові спостерігати за воротами, потім ступив на м’який килим трави і пішов до Оріани.

— Я вже боялася, що ти не прийдеш, — промовила Оріана, коли Гільєм підійшов до неї.

— Я не можу залишитися.

Він відчув, як теплі кінчики її пальців пройшлися по його долонях, а потім злегка торкнулися зап’ястків.

— Тоді перепрошую, що потурбувала тебе, — пробурмотіла вона, притискаючись до Гільєма.

— Хтось може побачити нас, — прошипів юнак, намагаючись відсторонитися від неї.

Оріана схилила голову, і Ґільєм відчув тонкий аромат її парфумів. Він спробував не зважати на зародки жадання, яке починало розростатися в ньому.

— Чому ти так грубо розмовляєш зі мною? — безневинно спитала Оріана. — Немає нікого, хто б міг нас тут помітити. Я