Лабіринт - Кейт Мосс

— Нам треба досить коштів, щоб заплатити за службу дисциплінованим та вправним найманцям — арагонцям чи каталонцям; що ближче до нас, то краще.

— Маєте на увазі збільшення податків? Може, на сіль? Ачи на пшеницю?

— До цього скоро дійде, але зараз я сподіваюся зібрати кошти, що нам потрібні, через пожертви, а не обов’язкові сплати. — Віконт замовк. — Якщо це не спрацює, тоді я спробую застосувати суворіші заходи. А як просуваються справи з укріпленнями?

— Скликано всіх каменярів та пилярів у межах Ціутата, Сен-Вінсена та Сен-Мігеля, а також із північних сіл. Також уже почали розбирати місця для хору в соборі та в трапезній священиків.

Віконт Тренкавель усміхнувся:

— Беранже де Рокфору це не сподобається!

— Єпископові доведеться змиритися, — прогримів Пелетьє, — нам потрібне геть усе дерево, яке ми повинні дістати якомога швидше, щоб розпочати будування дерев’яних галерей та перемичок у захисних мурах. Його палац і монастирі є найближчим джерелом запасів деревини.

Раймон-Роже здійняв руки, здаючись:

— Я не заперечую проти вашого рішення. Звичайно, охорона є важливішою за комфорт єпископа! Скажи мені, Бертране, чи прибув уже П’єр-Роже де Кабаре?

— Ще ні, Messire, але ми очікуємо на нього з хвилини на хвилину.

— Пришли його одразу ж до мене, коли прибуде. Якщо можна, я б відклав розмову з консулами, поки він не приїде. Вони його високо цінують. Чи є якісь новини з Терменеза чи Фуа?

— Жодних, Messire.

Дещо пізніше Пелетьє, узявшись під боки, стояв, розглядаючи головне подвір’я, задоволений тим, як швидко просувається робота. Усе подвір’я заповнили звуки пил та молотків, гуркіт возів, що підвозили дерево, цвяхи і смолу, ревіння горна в кузні.

Кутиком ока він помітив Алаїс, яка бігла до нього через двір. Він насупився.

— Чому ти звелів Оріані забрати мене? — сердито запитала донька, щойно порівнялася з ним.

Він поглянув на неї, спантеличений таким закидом:

— Оріані? Щоб забрати тебе звідки?

— Я відвідувала свою подругу Есклармонд Сервіанську в південній частині Ціутата, коли раптом прийшла Оріана разом із двома солдатами, заявляючи, ніби ти послав її, щоб привести мене назад до Шато Комталь. — Алаїс розглядала батькове обличчя, шукаючи підтвердження чи якоїсь реакції, але бачила тільки здивування. — Вона казала правду?

— Я не бачив Оріани.

— Ти говорив з нею, як обіцяв мені, про її поведінку за твоєї відсутності?

— У мене ще не було такої нагоди.

— Прошу тебе, не треба її недооцінювати. Вона знає щось таке, що може зашкодити тобі, я цього певна.

Пелетьє почервонів від гніву.

— Я не дозволю тобі звинувачувати сестру. Це вже стає...

— Дощечка з лабіринтом належить Есклармонд, — випалила Алаїс.

Пелетьє одразу ж затнувся, неначе донька вдарила його:

— Що? Що ти маєш на увазі?

— Пам’ятаєш, Симеон дав її жінці, яка прийшла по другу Книгу?

— Цього не може бути, — відповів Пелетьє з таким притиском, що Алаїс навіть відступила крок назад.

— Есклармонд є третім охоронцем, — наполягала Алаїс, говорячи дуже швидко, перш аніж батько встигне зупинити її, — та сама «сестра в Каркассоні», про яку писав Хариф. Вона також знає про merel.

— І Есклармонд сказала тобі, що вона охоронниця? — не відступав батько. — Коли так, тоді...

— Я не питала її про це прямо, — твердо сказала Алаїс, а перегодом додала: — Але це схоже на правду, Paire. Вона точно саме та людина, яку б обрав Хариф.

Алаїс замовкла й потім спитала:

— Що ти знаєш про Есклармонд?

— Я знаю, що в неї репутація мудрої жінки. І маю усі причини бути їй вдячним за ту турботу й любов, що вона виявляє до тебе. Кажеш, у неї є онук?

— Правнук, Саже. Йому одинадцять. Есклармонд прийшла сюди з Сервіана, Messire. Вона прийшла до Каркассони, коли Саже ще був