У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна - Генрі Райдер Хаґґард

У них були дружини і діти, яких жоден із них не сподівався знову побачити. Я спробував, як міг, підбадьорити їх, але, боюся, зробив це без натхнення, оскільки в глибині свого серця відчував те саме, що й вони.

Ми повернулися назад і піднялися сходами на плоский дах будинку.

Звідси ми побачили дивну церемонію, що відбувалася в центрі ринкової площі.

На великій відстані, що відділяла нас від неї, подробиці було погано видно, а мій бінокль викрали разом із пістолетом і ножем, можливо, теж зараховуючи до розряду смертоносних знарядь.

Посеред площі був споруджений жертовник, на якому горів вогонь. Позаду нього сидів Сімба, оточений радниками. Перед жертовником стояв дерев’яний стіл, на якому лежало щось схоже на тіло козла або вівці. Фантастично одягнений чоловік із кількома іншими був зайнятий розгляданням того, що на столі. Результат оглядин був, очевидно, незадовільний, бо чоловік підняв руки і сумовито закричав. Потім нутрощі тварини кинули у вогонь, а труп кудись віднесли.

Я запитав Марута, що, на його думку, вони робили.

— Радилися з оракулом, — сумно відповів він, — мабуть, про те, жити нам чи померти, Макумазане.

У цей час жрець у дивному уборі з пір’я наблизився до Сімби, тримаючи в руці якийсь невеликий предмет.

Я розмірковував, що б це могло бути, аж раптом почувся звук пострілу, і я побачив, що жрець почав стрибати на одній нозі, тримаючись за коліно другої і голосно виючи.

— Ага, — сказав я, зрозумівши в чому справу, — він зачепив курок мого пістолета, і куля влучила йому в ногу.

Сімба щось крикнув, після чого пістолет кинули у вогонь, коло якого зібрався цілий натовп подивитися, як він горітиме.

— Стривай, — сказав я Маруту і поки говорив, сталося неминуче.

Під дією жару вистрілив другий ствол і одночасно з пострілом один із жерців, що оточували жертовник, повалився на землю, убитий важкою кулею.

Жах охопив чорних кенда. Всі бігали довкруг, попереду всіх Сімба, а позаду головний жрець, що стрибав на одній нозі.

Ця подія вельми потішила нас. Ми поспіхом спустилися вниз, побоюючись, що наша присутність на даху може дратувати цих дикунів. Хвилин за десять ворота огорожі відкрилися, і в них пройшло четверо людей, несучи труп убитого жерця, який встановили біля наших дверей.

Потім з’явився Сімба, оточений сильною вартою, а за ним головний жрець із перев’язаною ногою, якого підтримували двоє його колег.

На ньому (тільки тепер я роздивися) була огидна маска з двома іклами, схожими на бивні слона.

Сімба викликав нас із будинку. Нам довелося вийти.

Видно було, що він збожеволів від страху чи люті, чи від того й іншого разом.

— Подивіться на вашу роботу, маги! — сказав він жахливим голосом, указуючи на мертвого жерця і на пораненого в ногу.

— Це не наша, а твоя робота, Сімбо, — відповів Марут, — ти вкрав магічну зброю білого пана, і вона помстилася за себе.

— Справді, — сказав Сімба, — труба вбила цього жерця і поранила того. Але це ви, маги, наказали їй учинити так. Тепер слухайте! Учора я обіцяв вам, що жоден спис не прониже вашого серця і жоден ніж не торкнеться вашого горла, і випив із вами чашу миру. Але ви порушили договір, і його більше немає! Слухайте моє рішення! Своїм чаклунством ви відняли життя у одного з моїх слуг і поранили іншого. Якщо за три дні ви не повернете життя вбитому і не зцілите пораненого (що ви можете зробити), ви підете за вбитим, але як, я вам не скажу!

Коли я почув цю дивну заяву, я здригнувся в глибині душі, але думаючи, як і раніше, що краще було прикидатися нерозуміючим, я стримався і поступився правом-відповіді Маруту.

— О царю! — зі звичною усмішкою сказав Марут, — хто може повернути життя мертвому? Навіть у самого Дитяти немає засобів для цього.

— Тоді, пророче Дитяти, постарайся знайти цей засіб, інакше приєднаєшся до вбитого! — закричав Сімба, дико витріщивши очі.

— А що мій брат, великий пророк, обіцяв тобі вчора, Сімбр, якщо ти зашкодиш нам? — запитав Марут. — Чи не три великі прокляття, які впадуть на голову твого народу? Пам’ятай, якщо хоч один із нас буде вбитий, прокляття скоро здійсниться. Я, Марут, пророк Дитяти, повторюю це!

Тепер Сімба, здавалося, остаточно з’їхав із глузду. Він скажено стрибав перед нами, розмахуючи своїм списом. Срібні ланцюги дзвеніли на його грудях. Він вергав прокляття на Дитя і його послідовників, що принесли стільки зла чорним кенда. Він волав про помсту до бога Джани і благав його “пронизати Дитя своїми бивнями, розірвати хоботом, стоптати ногами”.

У всьому цьому через свою жахливу маску підтакував йому поранений жрець.