Лабіринт - Кейт Мосс

— Ви думаєте, це доктор О’Доннел украла каблучку?

Оті уникнув прямої відповіді:

— Гадаю, її варто знайти.

— Я питаю вас не про те. А Книгу? Як гадаєте, вона могла взяти і її також?

Оті знову подивися просто в очі Марі-Сесіль.

— Як я вже казав, я не знаю, чи ця Книга взагалі була там. — Оті зробив паузу. — Якщо вона там дійсно була, то я не певен, що Шелаг могла винести її з місця розкопок непомітно. Каблучка — то є зовсім інша річ.

— Гаразд, але ж хтось зробив це! — крикнула Марі-Сесіль у розпачі.

— Ще раз повторюю: якщо вона там взагалі була.

Марі-Сесіль раптом підвелася, тим самим здивувавши Поля Оті, обійшла довкола столу й зупинилася навпроти нього. Уперше за весь час вона розгледіла проблиск тривоги в його сірих очах. Марі-Сесіль схилилась і притисла руку йому до грудей.

— Я відчуваю, як б’ється ваше серце, — стиха промовила вона, — б’ється дуже гучно. А тепер поясніть, будь ласка, мені, чому ви так непокоїтеся, Полю? — витримуючи його погляд, вона підштовхнула Оті до спинки стільця. — Я не пробачаю помилок. І мені не подобається бути непоінформованою. — Їхні погляди зійшлися в герці. — Ви мене розумієте?

Оті нічого не відповів. Та й Марі-Сесіль не очікувала відповіді.

— Ви мали переслати мені ту річ, яку обіцяли. Ось за що я вам плачу. Тому знайдіть цю англійку; якщо потрібно, співпрацюйте з Нубелем. Решта — ваші проблеми. Я не хочу нічого більше чути.

— Коли я зробив щось, що викликало у вас враження, ніби...

Марі-Сесіль поклала пальчик йому на губи, змусивши його здригнутися від фізичного контакту.

— Я не хочу більше цього чути.

Вона забрала палець і, відійшовши від Поля, повернулася назад на балкон. Вечір вже поглинув усі кольори, залишаючи тільки силуети будинків та мостів вирізнятися на тлі присмеркового неба.

За кілька секунд Оті вже стояв біля своєї гості.

— Я не сумніваюся, Полю, що ви робите все від вас залежне, — промовила вона тихо. Оті поклав руки на перила поряд з її, і на мить їхні руки торкнулися одна одної.

— У Каркассоні є й інші члени Noublesso Veritables[99], які, звичайно ж, також би допомогли. Утім, з огляду на твою причетність...

Марі-Сесіль так і не закінчила речення. Побачивши, як напружилися його спина і рамена, вона зрозуміла, що її слова влучили в ціль. Марі-Сесіль здійняла руку, щоб привернути увагу свого водія, який очікував унизу.

— Мені б кортіло самій відвідати пік Суларак.

— Ви зупинитися у Каркассоні?

— На кілька днів, — відповіла вона, приховуючи усмішку.

— Мене вразило те, що ви не бажаєте заходити в печеру до церемоніальної ночі...

— Я змінила свою думку, — промовила Марі-Сесіль, повертаючись обличчям до нього. — І ось я тут, — знову посміхнулася вона, — маю справи, які мушу владнати. Тож якщо ти зможеш забрати мене о першій годині, це якраз дасть мені час прочитати твій рапорт. Я мешкатиму в готелі «Ля Сіте».

Марі-Сесіль увійшла до кімнати, забрала конверт і поклала його до своєї сумочки.

— Bien. A demain[100], Полю. Добраніч.

Добре знаючи, що його очі прикуті до її спини, коли вона спускається сходами, Марі-Сесіль могла тільки позаздрити його самовладанню. Утім, сівши в машину, вона відчула задоволення, коли у квартирі Оті на другому поверсі вдарився у стіну якийсь скляний предмет і розбився на друзки.

У холі готелю висіла завіса з сигаретного диму. По обіді люди у літніх костюмах і вечірніх сукнях щось попивали, розвалившись у глибоких шкіряних фотелях та на зручних диванчиках з червоного дерева.

Марі-Сесіль повільно підійшла до сходів. Звідти на неї дивилися чорно-білі світлини, спогади про столітнє минуле готелю.

Щойно Марі-Сесіль дісталася своєї кімнати, вона одразу ж перевдяглася у банний халат. Як завше перед сном, вона неупереджено роздивилася себе у люстро, неначе вивчаючи витвір мистецтва. Напівпрозора шкіра, високі вилиці, характерний профіль роду де л’Орадор.

Марі-Сесіль погладила своє обличчя, шию. Вона не дозволить власній красі зів’янути з віком. Якщо все пройде як слід, то вона зробить саме те, про що завжди мріяв