Лабіринт - Кейт Мосс

Кілька хвилин Еліс нерухомо стояла лицем до головного входу в Сіте й вагалася. Праворуч від неї була кам’яна колона, з якої виглядала бридка горгуля з тупою, нещадною і грубою пикою. Колону, здавалося, не так давно відреставрували.

SUM CARCAS — я Каркас.

Пані Каркас, сарацинська королівна та дружина короля Баалака; подейкують, що саме на її честь було названо Каркассон після п’ятирічного протистояння міста облозі військ Карла Великого.

Еліс пройшла стеленим підйомним мостом, який був присадкуватим і вузьким; його було зроблено з каміння, ланцюгів та дерева. Дощечки рипіли й клацали під ногами, у рові під мостом не було води, там росла тільки трава, де-не-де поцяткована дикими квітами.

Міст вів до Лісе — брудної та широкої місцини між зовнішнім і внутрішнім колами оборонних споруджень. Ліворуч і праворуч від Еліс гралися діти, вони лазили по стінах та билися на пластмасових шаблях. Просто перед нею відкривалися Нарбонські ворота. Проходячи під високою вузькою аркою, Еліс підняла очі вгору. Зверху на неї дивилася благочестива статуя Діви Марії.

Вона повністю втратила відчуття простору відтоді, як пройшла крізь браму. Брукована головна вулиця Крос-Мервель була дуже вузькою і підіймалася круто вгору. Споруди на ній були побудовані настільки близько, що людина на горішньому поверсі одного будинку могла б узятися за руки з кимось, хто був у будинку на протилежному боці вулиці.

Високі будинки вбирали в себе гамір — різноманітні мови, крики, сміх, жести, коли вулицею проїжджало авто, залишаючи простору не більше, як на ширину руки. В очі впадало багато крамниць, де продавалися листівки, путівники, манекени. Вітрини рекламували низку інквізиційних знарядь для тортур, мила та подушечки, скатертини, всюди було прикріплено щити і мечі. На покручених чавунно-сталевих дугах висіли дерев’яні таблички на кшталт: «L’Eperon Medievale», себто «Середньовічна шпора». Тут продавали іграшкові мечі й порцелянових ляльок. А крамниця «Saint Louis» торгувала милом, сувенірами та обрусами.

Еліс дозволила своїм ногам самим привести її на головну площу Святого Марка. Цей майдан був невеличким, його вщерть заповнили ресторани та підрізані платани. Їхні розпростерті гілки, широкі, неначе довгі, переплетені руки, над столами і стільцями були накриті яскравими тентами. Зверху на тентах були зазначені назви кафе: «Ле Марку», «Ле Трувер», «Ле Менестрель».

Еліс пройшлася буківкою і, перетнувши вулицю, опинилася біля повороту на Крос-Мервель та площу Шато, де трикутник із крамниць, булочних і ресторанів оточував кам’яний обеліск близько восьми футів заввишки, на якому стояв бюст історика дев’ятнадцятого століття Жана-П’єра Крос-Мервеля. Знизу його облямовував бронзовий бордюр захисних споруд.

Еліс рушила вперед, поки не зупинилася перед широкою напівкруглою стіною, що захищала Шато Комталь. Позаду вибагливих замкнутих воріт були вежі та зубчасті стіни самої фортеці. Фортеця всередині фортеці.

Еліс раптом зрозуміла, що саме це місце вона шукала весь цей час. Шато Комталь — місце, де мешкала родина Тренкавелів.

Вона попрямувала крізь високі дерев’яні ворота. Навкруги було щось знайоме, неначе вона повернулася у край, де вже бувала дуже давно, але трохи призабула. Обабіч від входу розташовувалися скляні будки для продажу квитків, що приковували до себе увагу друкованим графіком роботи. Поза ними був сірий гравій і пил, трава тут не росла, прохід вів до плаского вузького мосту, приблизно шести футів упоперек.

Еліс відступила назад, обіцяючи собі, що взавтра зранку вона неодмінно прийде сюди. Потім дівчина повернула направо і пішла за дороговказами до Родезької брами. Вона розташовувалася між двома характерними підковоподібними вежами. Еліс повільно зійшла вниз широкими сходами, посередині зітертими незліченною кількістю ніг, що тут проходили.

Вікова різниця між унутрішнім та зовнішнім колами стін зблизька була краще помітною. «Зовнішні укріплення, — прочитала Еліс, — побудовано в кінці тринадцятого сторіччя, а реставровано протягом дев’ятнадцятого». Вони були сірими, і всі цеглинки мали приблизно однаковий розмір. Брехуни, мабуть, сказали б, що це просто незугарна робота реставраторів. Одначе Еліс було байдуже. Її сюди привів дух місця. Внутрішня стіна, включно із західним муром самого Шато Комталь, була збудована із суміші червоних цеглин галльсько-римських часів та пісковика дванадцятого сторіччя.

Після шуму й гамору Сіте, Еліс відчувала тут мир і спокій, їй здавалося, що вона належить цьому місцю серед гір та небес.

Її руки лежали на зубцях мурів, а сама вона дивилася вниз на річку, уявляючи холодний дотик води до своїх ніг.

Тільки коли день повністю згас і перейшов у сутінки, Еліс повернулася назад до Сіте.

До Каркассони вони їхали вервечкою: Раймон-Роже Тренкавель їхав на чолі, поряд із ним їхав Бертран Пелетьє, а