Лабіринт - Кейт Мосс

— А самі скелети? Їх відвезли до Тулузи?

— Так, до департаменту судової антропології в університеті.

— Коли ви сподіваєтесь на їхню відповідь?

Він видобув з кишені конверт формату А4 й передав їй. «А він вміє подати себе ефектно», — подумала Марі-Сесіль.

— Уже? Дуже швидко.

— Я попросив зробити мені послугу.

Марі-Сесіль поклала пакунок собі на коліна.

— Дякую, я почитаю пізніше, — промовила вона спокійно, — але чому б вам не підсумувати все написане тут. Ви ж читали, гадаю?

— Це лише попередній висновок, конкретніше дізнаємося у ході подальшої роботи, — попередив її Оті.

— Зрозуміло, — кивнула пані де л’Орадор, відкидаючись на спинку фотеля.

— Скелети належать жінці й чоловікові. За оцінкою, це приблизно сьоме — дев’яте століття нашої ери. Чоловічий скелет має ознаки незагоєних ран у ділянці таза і зверху на стегні. Експерти припускають, що їх нанесли незадовго до смерті чоловіка. Є свідчення давніших і вилікуваних переломів на правій руці та ключиці.

— Його вік?

— Дорослий, не надто юний, але й не старий. Десь між двадцятьма та шістдесятьма роками. Вони зможуть звузити цей діапазон після ретельнішого аналізу. У жінки такі ж самі переломи. У неї також перелом черепа, котрий міг статися як унаслідок удару в голову, так і внаслідок падіння. Вона народила щонайменше одну дитину. Є також сліди вилікуваного перелому на її правій нозі та незагоєний перелом у районі ліктя лівиці, між самим ліктем та зап’ястком.

— Причина смерті?

— Експерт ще не готовий сказати точно на такому ранньому етапі дослідження, хоча він гадає, що загалом буде важко виявити якийсь єдиний діагноз. Зважаючи на той час, про який ми говоримо, можливо, вони обоє померли воднораз від ран, утрати крові й, можливо, голоду.

— Як гадає експерт, чи можливо, що пара була ще жива, коли їх поклали в могилу?

Оті стенув плечима, хоча Марі-Сесіль помітила також іскорки цікавості в його сірих очах. Потім вона витягла сигарету зі своєї сумочки і трохи покрутила її в руці, розмірковуючи.

— Як щодо предметів, знайдених між тілами? — раптом спитала Марі-Сесіль, нахиляючись до Поля, щоб підпалити сигарету.

— Знову ж таки лише припущення. Цього разу експерт датує їх кінцем дванадцятого — серединою тринадцятого століть. Лампа з вівтаря має бути дещо старішою, її виконано в арабському стилі, можливо, іспанському. Схоже радше на те, що її виготовили далеко звідси. Ніж зазвичай використовували під час їди, для нарізання м’яса та фруктів, але на його лезі залишилися сліди крові. Подальші тести покажуть, чия то кров — тварини або людська. Сумка, що лежала поряд, була шкіряною, місцевого походження, типовою для Ланґедоку тих років. Немає жодного здогаду про те, що саме вона містила, хоча в ній знайшли часточки металу в льняній тканині та рештки овечої шкури на швах.

— Що ще? — перепитала Марі-Сесіль, намагаючись говорити так само рівним голосом, як і завше.

— Доктор Таннер, яка відшукала цю печеру, знайшла велику пряжку з міді та срібла. Вона лежала під каменем, що затуляв вхід до печери. Експерт також датував її тим-таки віком і вважає місцевим виробом, або ж, можливо, арагонським. У конверті є її фото.

Марі-Сесіль махнула рукою.

— Мене не цікавить пряжка, Полю, — сказавши це, вона видихнула кільце диму і додала: — Проте я справді хочу знати, чому ви не знайшли Книгу.

Жінка помітила, як його довгі худі пальці стиснули бильця крісла.

— Загалом, у нас немає жодного доказу на користь того, що Книга була там, — промовив Поль, — хоча шкіряна сумка точно могла б умістити Книгу того розміру, якого ви шукаєте.

— А як щодо каблучки? Чи ви також сумніваєтеся, що вона там була?

І знову він не дав себе спровокувати.

— Навпаки, я впевнений, що каблучка таки була.

— Ну?

— Її хтось забрав, поки я прибув до печери разом із поліцією.

— Одначе ви також не маєте доказів на користь такої думки, — Марі-Сесіль підвищила голос.

Вона спостерігала за тим, як Оті витягнув з кишені аркуш паперу.

— Доктор Таннер була дуже наполегливою, настільки, що намалювала ось це, — і він передав малюнки Марі-Сесіль. —