Лабіринт - Кейт Мосс

Жінка насупилася: це станеться тільки за умови, що Книга та каблучка знайдуться. Вона взяла телефон і набрала номер. Із почуттям віднайденої мети Марі-Сесіль запалила сигарету і крізь вікно дивилася на сади, чекаючи на відповідь. З тераси до неї линули тихі вечірні балачки. Поза зубчатими стінами Сіте, за річкою, мерехтіли вогні Баз-Вій, неначе дешева помаранчево-біла різдвяна гірлянда.

— Франсуа-Батист? C’est moi[101]. Мені ніхто не телефонував на мій особистий номер за останні двадцять чотири години? — вона слухала. — Ні? Вона не телефонувала тобі? — знову чекання. — Мені повідомили про деякі проблеми. — Марі-Сесіль постукала пучками по своїй руці. — А більше нічого?

Вона, либонь, сподівалася на геть іншу відповідь.

— Національне чи місцеве? — знову пауза. — Зателефонуй мені, якщо раптом ще щось трапиться, в іншому випадку я повернуся у четвер ввечері.

Вимкнувши телефон, Марі-Сесіль замислилася про іншого чоловіка в своєму домі. Уїл був досить милим, готовим зробити приємність, але їхні стосунки надто затяглися. Він вимагав від неї забагато, а його юнацькі ревнощі починали діяти їй на нерви. Він постійно ставив багато запитань, а їй зараз не потрібні ускладнення.

Крім того, їм потрібен власний будинок.

Марі-Сесіль увімкнула світло для читання і дістала звіт про скелети, який їй дав Оті, а заразом і досьє на самого Оті, що лежало в її портфелі. Його зібрали, коли він висував свою кандидатуру до Noublesso Veritables два роки тому.

Вона пробіглася очима по аркушу паперу, хоча й так добре знала цю інформацію. Оті кілька разів звинувачували в сексуальних домаганнях, коли він був студентом. З обома жінками гарно розплатилися, тому Оті не притягли до відповідальності. У досьє також було сказано, що Поль Оті здійснив напад на алжирську жінку під час проісламського з’їзду, хоча знову ж таки не було висунено жодного звинувачення; свідчення щодо його антисемітських публікацій в університетській пресі, а також звинувачення його колишньої дружини у сексуальних та фізичних знущаннях над нею — всі вони теж нічим не завершилися.

Суттєвішими були його постійні та дедалі більші пожертви до Товариства Ісусового. За пару останніх років посутньо зросла його участь у фундаменталістських угрупованнях та в модернізації католицької церкви.

На думку Марі-Сесіль, таке свідчення непримиренної релігійності важко узгоджувалася з його членством у Noublesso.

Проте досі Оті робив чимало послуг орденові. Він дуже хутко приїхав на місце розкопок на піку Суларак і залагодив усі справи теж досить швидко. Саме від нього прийшло також попередження про порушення безпеки в Шартрі. Його розум завжди був світлим, на нього можна було покластися.

Утім, попри це, Mapi-Сесіль недовіряла Оті. Він був надто амбітним. Усе його успішне життя перекреслили невдачі останніх сорока восьми годин. Вона не вірила, що він міг бути настільки дурним, щоб самому забрати каблучку або Книгу, але Оті також не скидався на людину, яка б дозволила речам так просто вислизнути з-під його носа.

Марі-Сесіль трохи подумала і зробила ще один дзвінок.

— У мене для тебе є робота. Я шукаю Книгу, приблизно двадцять сантиметрів заввишки, десь близько десяти сантиметрів завширшки, шкіряна палітурка, що тримається на шкіряних зав’язках. А також чоловічу кам’яну каблучку з пласкою поверхнею посередині й тоненькою лінією та гравіюванням із внутрішнього боку. Там також може бути невеликий символ, розміром не більше одного євро. — Вона замовкла і перегодом додала: — Каркассон. Квартира на набережній Пешру та офіс на вулиці Вердюн. Обидва приміщення належать Полю Оті.

Готель, де зупинилася Еліс, розташовувався якраз навпроти головних воріт середньовічного поселення, захованого серед садків, що виглядали з-понад дороги. Їй показали зручну кімнату на першому поверсі. Еліс одразу ж відчинила вікна, щоб впустити навколишній світ. Кімнату миттю наповнили запахи вареного м’яса, часнику, сигар та ванілі.

Вона швиденько розпакувала речі і прийняла душ, потім знову зателефонувала Шелаг, скоріше за звичкою, ніж сподіваючись на щось. Відповіді все ще не було. Еліс стенула плечима. Ніхто тепер не зможе звинуватити її в тому, що вона не намагалася примиритись із подругою.

Озброєна путівником, який придбала на станції дорогою з Тулузи, Еліс залишила готель і перетнула дорогу в напрямку Сіте. Круті кам’яні сходи вели до маленького парку, обабіч облямованого кущами та високими вічнозеленими деревами і платанами. Яскраво освітлена карусель дев’ятнадцятого століття височіла в далекому кінці садка, її сліпучий fin-de-siècle[102] орнамент здавався чужим у затінку середньовічних пісковикових укріплень. Накрите коричнево-білим смугастим тентом з намальованими по краях рицарями, дамами та білими конями по колу, — усе було рожевим й позолоченим: коні, готові до бою, вертляві чайні чашки, казкові екіпажі. Навіть кіоск, де продавали квіти, скидався на чарівну скриньку. Зателенькав дзвоник, карусель закрутилася, наспівуючи свою старовинну механічну пісню, і дітлахи почали верещати.

Позаду каруселі