Лабіринт - Кейт Мосс

собі певні ознаки нещодавнього перебування людини. Наполовину повна склянка води стояла на столику біля ліжка, поряд з томом окситанської поезії Рене Неллі; на берегах книжки були помітки. Оті попрямував просто до столу. Старомодна ручка та чорнильниця стояли зверху, разом з кількома аркушами цупкого паперу. Поруч лежав аркуш нещодавно використаного промокального паперу.

Він навіть не одразу повірив у те, що побачив. Хтось сидів за цим столом і писав листа Еліс Таннер. Її ім’я було чітко виписане.

Оті перевернув аркуш і спробував розібрати ледве помітний підпис на ньому. Почерк був також старомодним, і деякі літери зливалися з наступними, але він розглядав його доти, доки не розібрав основу імені. Поль Оті згорнув цупкий аркуш і сунув його до нагрудної кишені. Коли він уже збирався покинути кімнату, його увагу привернув клаптик паперу на підлозі, що лежав між дверима та дверною коробкою. Оті, звичайно ж, підняв його. То був фрагмент залізничного квитка на одну персону, датований сьогоднішнім числом. Можна було чітко розпізнати назву станції кінцевого призначення — Каркассон, але назва станції, що видала квиток, була відсутня.

Подзвін собору Сен Жімер нагадали Оті про те, що в нього обмаль часу і треба повертатися назад. Востаннє глянувши на кімнату й упевнившись, що все лежить саме так, як і лежало, Поль залишив будинок тим самим шляхом, яким і ввійшов.

За двадцять хвилин Оті вже сидів на балконі своєї квартири на набережній Пешру, дивлячись через річку на місце, де колись розташовувалося середньовічне поселення. На столі перед ним стояла пляшка «Шато Віллерамбер Муро» і два бокали. На колінах лежала тека з підготовленою секретаркою інформацією про Жанну Жіро. Інше досьє заздалегідь підготував судовий антрополог щодо тіл, знайдених у печері.

Поміркувавши якусь мить, Оті перегорнув кілька паперів з теки про Жіро. Потім він усе-таки закрив її, налив собі вина і просто почав чекати на відвідувача.

Розділ 32

На металевій лавці високої набережної Петру сиділи чоловіки з жінками, споглядаючи Од. Виметені та вишукані газони міських садів були розділені яскравими клумбами й виткими стежечками. Яскраво-фіолетовий, жовтий та оранжевий кольори дитячого майданчику повністю відповідали пишним барвам квітів на клумбах — багряним покерам, величезним ліліям, живокосту й герані.

Марі-Сесіль охопила поглядом будинок Поля Оті згори-донизу. Цей житловий район був саме таким, яким вона його собі уявляла: стриманий та вишуканий, йому не треба кричати про себе; він поєднав родинні будинки і приватні квартири. Поки Марі-Сесіль роззиралася, повз неї на велосипеді проїхала якась молода жінка у фіалковому шовковому шарфі та яскравій червоній блузці. Марі-Сесіль відчула, що за нею хтось спостерігає. Не повертаючи голови, вона глянула вгору й побачила, що на балконі найвищого поверху стоїть чоловік, спираючись обома руками на чавунні металеві чорні перила і дивлячись на її авто. Жінка посміхнулася, вона впізнала Поля Оті з фотокарток. Із такої відстані він виглядав зовсім інакше, ніж на світлинах.

Її водій подзвонив у двері. Марі-Сесіль побачила, що Оті обернувся, потім зник за балконними дверима. Поки шофер відчиняв дверцята авта, Оті вже стояв на порозі, готовий вітати гостю.

Марі-Сесіль ретельно дібрала свій одяг: світло-коричнева льняна сукня без рукавів та жакет у тон, по-діловому, але не занадто офіційно. Дуже просто й напрочуд стильно.

Коли вона підійшла ближче, її перші враження тільки посилились. Оті був високим, з гарними манерами, одягнений у звичайний, але гарного крою костюм та білу сорочку. Волосся він зачесав назад, щоб підкреслити витонченість свого худого обличчя. Його погляд здавався гіпнотичним. Під непоказною зовнішністю Марі-Сесіль, однак, розгледіла незламну рішучість.

Утім, за десять хвилин, випивши келих вина, вона мала таке відчуття, ніби вже знала раніше цього чоловіка, з яким зараз мала справу. Нахилившись, щоб загасити свою цигарку у важкій скляній попільничці, Марі-Сесіль посміхнулася:

— Bon, aux affaires[98]. Усередині, гадаю, буде краще.

Оті відійшов убік, щоб пропустити її крізь скляні двері, що вели в досконалу, але без особистих рис господаря, вітальню. Світлі килими та абажури, стільці з високими спинками навколо круглого столу.

— Ще вина? Чи, можливо, ви хочете випити чогось іншого?

— Анісовий лікер, якщо маєте.

— Льоду? Чи води?

— Льоду.

Марі-Сесіль сіла в один зі шкіряних фотелів бежевого кольору, зусібіч роздивляючись маленький скляний столик для кави та спостерігаючи, як Поль змішує напій. Легкий аромат анісових зерен наповнив кімнату.

Оті подав напій Марі-Сесіль, а потім сів у крісло навпроти неї.

— Дякую, — посміхнулася вона у відповідь. — Ну, Полю. Якщо ви не проти, то я б просила вас швиденько переказати усі події в їхній послідовності.

Навіть якщо Поль Оті й був роздратований, то він цього не показав. Марі-Сесіль пильно дивилася на нього, коли він говорив,