Віннету ІІІ - Карл Фрідріх Май

Ці слова змусили мене засмутитися, хоча вони й давали мені новий доказ того, як добре ставиться до мене апач, але я відповів йому:

— Мій брат Віннету володіє усім моїм серцем, його душа живе в моїх вчинках, але я не побачу свого друга, якщо ми потрапимо на різні небеса.

— А де небо мого брата? — запитав він.

— А де Країна вічного полювання мого друга? — запитав я.

— Маніту належить увесь світ і всі зорі! — пояснив він.

— Чому Великий Маніту залишив своїм червоношкірим дітям таку крихітну частинку світу, а своїм блідолицим дітям усе решту? Чого варта Країна полювання індіанців супроти безкінечного щастя, у якому опиняться християни в раю? Хіба Маніту менше любить червоношкірих? Але це неправда! Мої червоношкірі братú вірять у велику і страшну брехню. Віра білої людини каже: «Великий Маніту — це батько всіх своїх дітей у небі і на землі». Віра червоношкірих людей каже: «Маніту — це володар усіх червоношкірих, він велить убивати всіх білих». Мій брат Віннету справедливий і мудрий, нехай подумає сам! Хіба в білих і червоношкірих той самий Маніту? Тоді чому він зраджує своїх червоношкірих синів? Чому він дозволяє знищити їх і дає можливість білим завоювати землю і збільшити свою чисельність до мільйонів? Чи в білих і червоношкірих різні Маніту? Тоді Маніту білих сильніший і добріший, а також має більше влади, ніж Маніту червоношкірих! Маніту блідолицих дає їм усю землю й тисячі приємностей та розваг, а потім дозволяє їм опинитися в раю та відчути вічне щастя. Маніту червоношкірих дає своїм дітям тільки дику прерію і гори, лісових тварин, змушує постійно вбивати, а після смерті запроваджує їх у темну Країну вічного полювання, де знову починається вбивство. Червоні воїни вірять своїм мудрецям, які кажуть, що у Країні вічного полювання індіанці знищать усі душі блідолицих. А якщо мій брат у цих кривавих місцях зустріне свого друга Чарлі, він його вб’є?

— Уфф! — голосно і збуджено вигукнув апач. — Віннету захищатиме душу свого доброго брата від усіх червоношкірих!

— Тоді нехай мій брат подумає над тим, чи не обманюють червоношкірих їхні мудреці!

Я не вимовив більше ні звуку, щоб не зруйнувати ефект своїх слів. Ми були знайомі багато років, ділили одне з одним горе й радощі, небезпеку і труднощі, проявляли мужність і жертовність. Але ми ніколи не говорили про релігію, я ніколи не намагався зруйнувати його віру. І я знав, що він дуже цінує це, тому моя теперішня промова мала справити на нього тим більше враження. Після паузи він знову заговорив:

— Чому не всі білі мужі такі, як мій брат Чарлі? Якби вони були такими, я б охоче повірив вашим священикам.

— А чому не всі червоношкірі мужі такі ж, як мій брат Віннету? — відповів я запитанням на запитання. — Серед людей, незалежно від кольору шкіри, є добрі і злі. Щоб обійти всю землю вздовж і впоперек, не вистачить і тисячі днів шляху, а мій брат бачив лише її невеличку частину. Білі люди правлять світом, але саме тут, у дикій прерії, де живе мій брат, злі блідолиці ховаються від закону добрих людей. Тому мій брат думає, що всі блідолиці такі, але в інших місцях панують мир і любов. Мій брат сам-один подорожує горами, у нього немає товаришів, з якими він полював би на бізонів і боровся з ворогами. Що тішить мого брата? Хіба смерть не підстерігає його за кожним кущем? Хіба має він у житті когось, кому може цілковито довіряти й подарувати всю свою любов? Хіба не пройшло все його життя у тяжкій праці й небезпеках, у страхові й розчаруваннях? Хіба не мріяв він примирити червоношкірих і блідолицих? Але чому ж не знайшла його змучена і втомлена душа спокою? Хіба принесли йому розраду численні скальпи ворогів, якими прикрашений його вігвам? Бог білих людей каже: «Прийдіть всі до мене, бо ви втомлені і нещасні, я дам вам розраду!» Я повірив у це і знайшов душевний спокій. Чому мій брат не хоче зробити те саме?

— Віннету не знає вашого Бога! — відповів він.

— Розповісти моєму другові про нього?

Вождь апачів нахилив голову і довго мовчав, перш ніж відповісти:

— Мій брат Чарлі каже правду. Віннету любить свого брата більше за всіх. Віннету нікому так не довіряв, як своєму братові, блідолицьому і християнинові. Мій брат побував у всіх закутках світу, бачив, які люди там живуть, він прочитав усі книги блідолицих, він відважний у бою, але поблажливий до ворогів і дає мудрі поради. Він любить червоношкірих мужів і бажає їм добра. Він ні разу не розчарував Віннету і сьогодні теж скаже йому тільки правду. Слово мого брата важить більше, ніж слова наших чарівників чи слова блідолицих вчителів. Червоношкірі мужі кричать і галасують, а в білих є така музика, яка спускається з неба і звучить далі в серці апача. Нехай мій брат розповість мені, про що була ця пісня!

Я почав з перекладу тексту «Аве Марія» і пояснення його. Розповів йому про віру блідолицих, я намагався показати поведінку білих щодо червоношкірих у якомога більш дружньому світлі, і робив це не шляхом повторення вивчених колись догм і софізмів, а розповідав простими, без зайвих прикрас словами, я промовляв до Віннету спокійним переконливим голосом, який пробивається до самого серця і завойовує симпатію слухача. Слухач вважає, що він самостійно робить усі висновки, і ніхто його ні до чого не змушує.

Віннету мовчки слухав. Я з любов’ю закидав сітку за його душею, бо ця душа варта була того, щоб врятувати її з полону темряви. Коли я завершив свою розповідь, він ще довго сидів на своєму місці, поринувши у глибоку задуму. Я жодним звуком не порушив ефекту своїх слів, аж поки він сам не підвівся поволі і не простягнув мені свою руку.

— Мій брат Чарлі сказав слова, які не помруть, — промовив він, важко дихаючи. — Віннету не забуде великого і доброго Маніту білих людей, сина Творця, який помер на хресті, і