Лабіринт - Кейт Мосс
Близько дев’ятої години Еліс уже в’їхала в місто, просуваючись за дороговказами до його центру. Вона почувалася схвильованою і знервованою, була занадто стривоженою, коли проминула промислове передмістя та дрібні парки. Еліс була вже близько до мети. Вона це відчувала.
Світлофор засвітився зеленим, і вона різко рвонулася вперед, несучись крізь потік автомобілів, Ідучи повз перехрестя й мости, потім раптом знову крізь передмістя. Вздовж rocade[96] росли низькі цупкі чагарники, дикі трави та покручені, нахилені вітром майже горизонтально дерева.
Нарешті Еліс побачила виступ пагорба й те, що шукала.
Середньовічне Сіте здіймалося над прилеглими ландшафтами. Воно було значно більш разючим, аніж Еліс собі уявляла. З цієї відстані на тлі фіолетових гір, позаду, поселення виглядало, неначе магічне царство, що пливе у небесах.
Еліс закохалася в це місце з першого погляду.
Вона під’їхала ближче і вийшла з авта.
Захисний вал мав два кола — внутрішнє і зовнішнє. Еліс могла розібрати, де був собор та власне фортеця. Одна симетрична прямокутна вежа, вельми тонка й дуже висока, височіла над усією спорудою.
Поселення розкинулося на вершині порослого травою пагорба. Його схили, вкриті червоними дахами будинків, спускалися до вулиць міста. На рівнині, біля обніжжя гори, простелилися зарості лози, інжиру, оливкові плантації, подекуди звисали цілі грона посаджених рядком стиглих томатів.
Не бажаючи розвіяти чари, Еліс здалеку спостерігала захід сонця, що вбирав у себе всі відомі барви. Дівчина раптом здригнулася, вечірнє повітря холодило її голі руки.
У пам’яті спливли слова, які їй саме зараз були потрібні. Прибути туди, звідки ми все почали, та побачити вперше це місце на власні очі.
Власне тепер Еліс зрозуміла, що саме мав на увазі Еліот.
Розділ 31Поль Оті мав свою юридичну практику в самісінькому серці Каркассона — у Баз-Вії.
За останні два роки його бізнес швидко розширився, і навіть адреса офісу вказувала на успіх його справи. Споруда зі скла та сталі була спроектована провідним архітектором. Елегантний внутрішній дворик, зимовий сад, що відокремлював ділову частину від інших переходом. Усе було стриманим та стильним.
Наразі Оті сидів у власному офісі на четвертому поверсі. Величезне вікно виходило на західний бік собору Святого Мішеля та на бараки парашутного полку. Кімната повністю віддзеркалювала сутність свого господаря: акуратна та оздоблена дорогими предметами, вона виказувала його гарний смак.
Зовнішня стіна офісу була повністю скляною. О цій порі дня на ній вигравала величезна кількість відблисків вечірнього сонця. Три інші стіни прикрашали фото в коштовно оздоблених рамках, а також нагороди й сертифікати. У кімнаті також висіло кілька старих мап. Деякі з них показували рух хрестоносців, інші просто ілюстрували зміни кордонів Ланґедоку. Папір був жовтий, а червоні та зелені чорнила подекуди вицвіли, й через це загальне зображення видавалося нечітким і розмитим.
Довгий широкий стіл стояв перед вікном, для економії місця. Він був майже порожній. На ньому лежав тільки величезний шкіряний на зав’язках записник та кілька світлин у рамках, одна з яких являла собою студійний портрет колишньої дружини Оті та двох їхніх дітей. Знаючи, що клієнтів переконує свідчення стабільності й родинні цінності, Поль досі тримав цю знятку на видноті.
На столі також стояли ще три фото: перше було його власним офіційним портретом у двадцять один рік, невдовзі після випуску з Національної школи управління в Парижі, він тиснув руку Жанові-Марі ле Пену, лідерові Національного фронту. Друге його фото було зроблене в Компостеллі; а третє — рік тому: на ньому Поль був зображений разом з абатом Сітоським та іншими, коли робив своє останнє й найсуттєвіше грошове пожертвування Товариствові Ісусовому.
Кожна з фотокарток нагадувала Полю Оті, як далеко вперед він просунувся.
На його столі раптом задзвонив телефон.
— Oui?[97]
Секретарка сповістила Поля, щодо нього прийшли відвідувачі.
— Відправте їх нагору.
Хав’єр Домінго та Кириль Брезар колись служили в поліції: Брезара було звільнено
