А листя падають... - Валентин Олександрович Кудрицький

Мої світанки і зітхання! В садку засніженім моїм Грають рапсодії кохання. Грають ще більше, як колись, Як вперше ми в клубок злились. 16.10.2001 р. НАЙКРАЩА НІЧ Сьогодні ось за стільки літ, Ніби, попав я в інший світ, В якому, вибачте, всю ніч В твоїх очах вивчав я світ. Бо вродою своєю, мила, Мов піонера покорила. І думав: -Боже мій святий! Який я все-таки дурний, Якщо я думав, що з тобою Займатись гріх такою грою. Адже ти, дійсно, божий дар, Який сангам, який пожар! І хоч старий я - звісна річ, Та це була - найкраща ніч. 8.1.2005 р. ТИМ, ХТО ЛЮБИТЬ БРОВИ Щоб до її душі добратись, Треба хто-зна як постаратись, Бо у корову, чи в кобилу Не закохається Данило. А говорить подібні речі Може лиш той, хто падав з печі. Чхать я б хотів й на архідею, Щоб не було кохання з нею. Бо той хто ту полюбить душу В якій від ніг по горло вуші, Ще й морда, ніби, у корови Може лиш той - хто любить брови. 8.1.2005 р. ГРУДАСТЕ ЩАСТЯ Таке мале й таке грудасте... От вже дав Бог Марії щастя! 27.5.2005 р. НЕ ЖДИ Не жди,- минулого не вернеш, Те що було колись - забудь, Й прибережи примхливі нерви, Що спать ночами не дають. Краще згадай про ті ти ночі, І ті чудові вечори, Коли ще нас бентежив Місяць І величаві явори. Коли закоханим у місті Вже, майже, ніде і пройти, Зате у нас - куди не ступиш, Й куди не глянеш - я і ти. 27.6.1957 р. ЩОБ АЖ ХИТАВСЯ ВЕЧІР Мої вже друзі відлюбили, Жінки для них - що чорту рай. Мені ж, пробачте, за нескромність, Їх хоч вагонами давай! Щоб міг, я б всіх їх перетрахкав, Щоб міг - усіх перекохав, Та тільки жаль, що наш Всевишній Такого права нам не дав. -Ну ж, -скаже хтось,- і апетит в вас! - Що і за ніс не відірвать, Але ж сам Бог створив це Чудо - Щоб всі могли його кохать. Можливо хтось назве жуїром, Але, дозвольте, заперечить. Жінок потрібно так любити, Щоб аж всю ніч хитався вечір. 20.10.2001 р. ЗАЛЮБУЮ, ЗАКАТУЮ... У твої веселі очі Впало небо голубе, Залюбую, закатую Поцілунками тебе. Заведу в зелене поле, Де шепочуться жита Й буду так любить і ніжить, Поки скажеш: -Я - твоя! Й під Чумацьким битим шляхом, Де гуляють скакуни Ми простелем наше ложе З чебрецю і бузини. І скажу: -Моя кохана, От де ніченька була!.. А якби ти відказала, Щоб тоді сама знайшла? У твої веселі очі Впало небо голубе, Зацілую, закатую Поцілунками тебе. 13.1.1992 р. КОЛИ ВРИВАЄТЬСЯ ЛЮБОВ Коли ніжність у душу вривається, Ніби, вітер із поля в гай, Ти не знаєш, що в ній відбувається, І що твориться в ній - не питай. Не питай, чому очі, як вогники, Що готовий тебе 'розтерзать', І схопити за плечі, за грудоньки І всю ніч смакоту ту лизать. Бо таке в моїм серці щось твориться, /Це словами не просто сказать/. Боже мій! О, якби тільки знала, Як же хочеться квіти ті рвать. 13.1.1992 р.