Сонети. Світовий сонет - Дмитро Васильович Павличко

class=stanza> Але до мудрості звикати маєш ти, її з собою брати у світи, як те взуття, що тисне… БЛОШИНИЙ БАЗАР Останнім покупцем тут буде вітер з мішком туману на худих плечах. Він купить промінь сонця, що зачах у надвечір'ї, і з хмарини світер. Він купить срібні балеринки — сап'янці на дощ, пташині голоси і звук сирени. Він візьме, наче зім'яту газету, хвилю Сени із відображенням старих домів і площ… Тоді і я прийду між ті кравати сльозу свою останню продавати, та він одвернеться — і не мани! — тому, що на блошиному базарі, в тім присмерку, що йде зі мною в парі, сльоза не має жодної ціни! ВАТЕРЛОО Ніч на руках носитиме тіла окаменілі, іржання коней потече по зморшках сивого лиця. А потім вибухи вишневих пуп'янків будити будуть                                                    тишу темного сільця і крук, очей не відрізняючи од квітів, клюватиме                                                                 ромени білі. Гору насиплють з брустверів, де наша кров померкла, та ми вже не повернемось, хоч травами зійдемо тут                                                                      стократ, бо лев, одлитий із гармат, над Ватерлоо лежить, як Цербер біля виходу із пекла. О імператоре, дзвін шаблі й стремена тобі прокляття шле із поля бою, прокляття вершників, засуджених до згину. Чи ходить над окопами твоя душа сумна, чи, може, з люттю очищаєш ти свою розкішну пелерину» що вкрита наших криків передсмертних пліснявою?! ПТИЦЯ  Коли назавжди зникне птиця, обернуться в рівнину голу небеса, і сонце йтиме з патерицею через пустелю в зморі. В піски осінній вітер з листям сіятиме зорі, але зійдуть лиш стебла інію та солі труйлива роса. Млинове жорно з'їсть лишай, і тільки звук од вулика залишиться в печальнім бренькотінні. Колиску джерела, що виткана із тіні крил одлетілих, обснує павук. Тоді простягнем руки понад голими полями, до птиці щезлої молитися почнем з нестями: «Будь нашим богом! Повернися на гніздо земне!» Настане тайний час, блакить прозолотиться, і прилетить народжена із наших криків птиця —                 нещадно блискавкою нас вона протне! ЛИСИЦЯ Езопе! Йде лисиця за тобою! Оглянься! Йде — чи там село, чи ліс… По світі, мов по сцені без куліс, проходите, поєднані судьбою. Йде за тобою хитра звірина, віками йде, не відаючи страху; приманює твоєї мислі птаху розсипаними бризками зерна. Як тільки зблисне птаха білосніжна, тобі лисича усмішечка ніжна показується. Віриш їй? Та ні.