Сонети. Світовий сонет - Дмитро Васильович Павличко

Вистежує стара лисиця душу, — хвіст золотий, а лапки — ніби з плюшу, зіниці — іній, іскри льодяні. З ВІРМЕНСЬКОЇ
Ваан Тер’ян
СОНЕТ

Я, смерті боячись, шукав не раз

На цій блідій землі бодай краплину

Щемкого щастя й труйливого плину

Безсмертності, та марнував я час.

Вона з'явилася з небесних сфер

І над моїм життям безплідним стала —

Вогниста хмарка, ніжність досконала, —

її побачив я й од щастя вмер.

Вона розтанула, та запалила

Вогнем прозорим у душі моїй

Життя самої смерті, повне мрій,

Де не зникає туга яснокрила,

Де ніжного страждання ненасить

І хміль од втіхи-спогаду горить.

* * * Ніч западає темна, а з темнот Зірниця смертовісна постає; Моя душа, спечалена стокрот, Ще вірить у відродження твоє. Хай гусне морок, хай летить з висот Убивчий промінь, — відаю: проб'є Година ранку, збудиться народ І сам себе з кайданів розкує. Хай душить пітьма, буду далі йти, Син Наїрі, невпинний мандрівець, Я йду з віками болю й гіркоти. Скривавлений мій краю, ти — не мрець; Тож вірою, мов сонцем, засвіти! Священний шлях, величний твій вінець! Єгіше Чаренц
ЧЕРВОНИЙ СОНЕТ

Поет завжди з людьми,

коли шумить гроза.

Валерій Брюсов

Палає, мов кинджал, добутий з давніх піхов, Багряне майбуття, добуте з днів старих. Не поховати світ, що волею задихав, Не взяти навесні ріку в закови криг. Чого жадає ще безмисля ваше вбоге, Скорбота вашого вмираючого дня? Те не зруйнується від вашої тривоги, Що оспівав поет, все інше — порохня! Дні невблаганно йдуть, їх зблискування скоре Нагадує шабель оголених блакить, Коли на ворогів завзяття йде суворе. А я, поет, ловлю натхнення мудру мить, Зникає день за днем, а пісня все поборе: Вона, як та стріла, в будущину летить! З ЕСТОНСЬКОЇ
Маріє Ундер
ПРИКРАШАЮЧИСЬ Цю сукню я давно не одягала — були часи скорботності й страждань. Тепер цвіте в душі мільйон жадань, і музика звучить хмільна й зухвала. Цю сукню я давно не одягала — прийди, коханий! Де троянди грань? Де хліб і вина наших святкувань? Де наших зустрічей сяйниста зала? Та чи зберіг в собі тонкий єдваб донині пахощі люботи й зваб,