А листя падають... - Валентин Олександрович Кудрицький

Що то ідуть мої бажання. 8.6.2000 р. МАТЕРИНСЬКА ЛЮБОВ Знаю, що кохати може тільки мати, І не чоловіка, а - своє дитя; Може доглядати і ночей не спати Скільки буде жити - все своє життя. А як та дитина виросте в велику - Мати вже не треба, сам бо он який! І зустріне іншу - дівчину, а матір Вже якщо й згадає - глузд з того малий? Ночі ви безсонні, ночі материнські, Колискову мати й досі ще співа, А вже, мабуть, восьмий їй пішов десяток І зовсім в матусі сива голова. Ой, ти, син - синочок, ти моя дитина, Молодість гарячу, все своє життя, Щоб ти був щасливий, щоб ти був здоровий Все я, все що мала - я тобі дала. Ночі ви безсонні, ночі материнські. Колискову мати й досі ще співа, І горить каганчик посеред кімнати А вісток від сина - все нема й нема. І, нарешті, свято: дякувать за звістку, Син привіз із міста внуків і невістку І сказав матусі: -Ось, щоб не скучала... Ну а нам, будь - ласка, дай торбинку сала. Коротко і ясно, і поклав підкову, Й знову у хатині чути колискову. Може випадково це хтось прочитає, Пам'ятайте: мати вас завжди чекає. Може стане соромно і замучать свідки, Адже і в самого підростають дітки. 20.10.1961 р. МОЄ СОНЕЧКО Відчуваю я, горю трапиться, Бо тремтить душа, з рук все валиться, Бо вона іде і впирається, І додому йти не збирається. А у нас росте Алька - донечка Ніби квіточка, ніби - Сонечко. Я на неї дивлюсь: думи - римою, Та тебе, не надійсь, не затримаю, Поки зорі в гаях розважаються Й поки всі жіночки нагуляються. Думаєш, не хочу я відпочивати Й десь піти-поїхать, щоб позагоряти, Думаєш, не зміг би так як ти гасати, І весь день на Сонце ноги задирати? Міг би! Навіть, краще, та не в тім причина, Бо у нас маленька є уже дитина, І вона як тільки очі відкриває - То відразу мамку поглядом шукає. 14.6.1968 р. ДЕ СИНИ? Повилітали пташенята Із материнського гнізда, І залишилась бідна мати, Ніби сиріточка - одна. І будуть довго мамі снитись Безсонні ночі, трудні дні, Як над дитинкою схилившись, Співала їм свої пісні. Згадає дні, як під дверима Стогнала фуга зимова, І як вона діток від неї Оберігала як могла. І виганяла холод з хати - Аби дитинку зберегти. А зараз в хаті ходить мати Одна - одна. А де сини? 5.11.1987 р. ЗАЯЧИЙ ХЛІБ / Батьку / Чомусь, як справжній вартовий, Як мій єдиний охоронець, У пам'яті моїй завжди Живе мій батько - комсомолець. Я пам'ятаю, ніч надворі, Сердитий вітер завива, А батько, що піднявсь о п'ятій, Коня - Монгола напива. Перехрестився, помолився, Й чайку попивши з молоком,- Він тут же ніби розчинився В тій темноті, що за селом. Вставав мій батько дуже рано Будь то мороз, чи йдуть дощі Й пірнав у ніч з конем - Монголом, У заметілі снігові. І так щодня, і так роками, А як додому приїзджав,- Привозив нам від зайця хліба, /Так він принаймі нам казав./ І хліб той був смачніший меду - За вуха нас не відірвать, І щоб не той хліб, запевняю - Ми б не змогли й буквар піднять. І ми всі вірили у зайця Й чекали хліба кожну ніч, Поки дасть батько по окрайцю, І знов залазили на піч.