А листя падають... - Валентин Олександрович Кудрицький

Жінок любив і поважав, І жодній з них не міг відмовить, Я, навіть ім'я не питав, Нащо, скажіть, пусті... розмови? 5.3.1986 р. СВІТЛАНІ Стоять на столі вже горілка й вино А жінка сміється, -Пограй в доміно! А ще як на стіл положила балик - То став заплітатись у мене язик. Світлано, Світлано, мій янгел краси! - Невже ти сьогодні мені... не даси? Парують вареники з сиром, як пух Що в мене давно переповнило дух, А тут подає ще й в сметані млинці, Невже це і справді,- питаю,- мені? Світлано, Світлано, мій янгел краси, А ще говорила що хочеш проси. А груди у жінки, як Місяць горять, Що так і охота їх пальчиком взять... А жінка сміється: -Йди кума гукай - Як хочеш щоб я подала коровай. Світлано, Світлано, мій янгел краси, Невже ти без кума мені не даси?... 1.12.1995 р. ЩІЛИНКА Цілу ніч в гаю співали Голосисті солов'ї, За ту щілинку, той горбик Полюбив, як сон її. А тепер, як тільки смеркне І щаслива ніч прийде - Весь аванс і вся зарплата Все в ту щілинку іде. 5.5.1997 р БІЛІ ЛЕБЕДІ Занесло наше місто, засипало Білим снігом, як цвітом луги, І покрила, покрила всі інеєм Біла казка поля навкруги. Ой, як хочеться! Ой, як хочеться Покачатись в тій білій красі, Але казка до мене не проситься Й розстає, ніби сніг на лиці. Ой, ти мила моя! Ой ти миленька! Що про тебе і ще написать? А до нас вже з тобою на личенька - Білі лебеді з неба летять. Білі лебеді, білі лебеді! Біла казка нездійснених мрій, Де ж ти ,мила моя, де ж, лебідонько? Прилети і мене ти зігрій! Білі лебеді, білі лебеді! Біла казка юначих надій! Зупинись біля мене, лебідонько, І зімною під небом помрій. Ой, ви лебеді, біленькі лебеді! - Вічна мрія озер і дібров, Бо завжди де збираються лебеді - Там живе лебедина любов. Ой, ви лебеді, біленькі лебеді! - Вічна мрія поетів і фей! Тільки жаль, відлітають вже лебеді До веселих, як день архідей. Білі лебеді, білі лебеді! Біла казка нездійснених мрій! Прилети ж ти до мене, лебіденько, Прилети і мене ти зігрій! 22.12.1995 р. НІЧНА РАПСОДІЯ На травичку з неба зорі впали росами І, здавалось, поле вкрилось абрикосами, Ми були тоді ще зовсім не ціловані Та зате один до одного, мов приковані. Ми сміялись, і раділи, і пишалися, Що ніде уже нікого не боялися, Тільки матінка твоя не відходила І очей із нас з тобою все не зводила. А берізка до дубочка так і горнеться, Ой, як хочеться з дубочком, ой, як хочеться, А берізка до дубочка так і проситься, Ой, як хочеться з дубочком похристосаться. На травичку ми тоді впали зморені, Бо були один в одного зачаровані, Ми сміялись, ми раділи - не журилися, Бо на матінку твою не дивилися. А берізка до дубочка так і горнеться. Приспів все той. Й хоч не знали ми тоді щастя-солоду За який були готові вмерти змолоду, Та зоря мені шептала понад річкою: -Ти не слухайся матусі - будь з Марічкою. А берізка до дубочка так і горнеться. Приспів все той. Бігла матінка за нами злою квочкою, Щоб чогось, гляди, не сталось з її дочкою, І хоч як вона старалась разом з росами, А ми все-таки до ранку - прохристосались. А берізка до дубочка так і проситься. Приспів все той.