А листя падають... - Валентин Олександрович Кудрицький

Й куди ти , брате, не поткнись - Вона придумає як зжерти. Бо той, хто виробив ресурс, Й не так вже тікать стало серце, То так і знай, прийшла пора... Але про це ти думай з перцем. 10.11.2001 р. ЩОБ ПОЗБУТИСЬ МУК Знаю я, що відцвітають Вже мої літа, як цвіт, Жаль, звичайно, залишати Цей казковий божий світ. Бо як гляну в даль небесну - На ліси, що в далені, Жаль, прощатись безсумнівно З цею казкою мені. Але, що робити маю? - Тут вже воля не моя. Видно, Бог не хоче бачить Більше мук моїх щодня. 27.5.2004 р. ЙДЕ ЖИТТЯ Проходять століття, тисячоліття - Йде життя. Давно я досяг повноліття, А й досі, немов, дитя. Не можу напитись красою, І наспіватись пісень, А десь за рікою, я знаю, Уже догоряє день. А жити так хочеться, хочеться... Який же ти світ чарівний! А листя по полю котяться - В світ новий. 28.5.1969 р. ДІАЛОГ З ГОСПОДОМ Ти в мені, мій Боже, знаю! То ж до тебе і звертаюсь: -Ізціли мене, дай силу, Поможи наставить милу! Ну а Бог мені з гори: -Все, що просиш, - сам бери. Бо все те, що ти просив,- Я давно тобі зробив. Хочеш жінку мать, як диню?- Збий їй гонор і гординю, Бо гординя, блуд утіх, То в житті - найбільший гріх. Бог все бачить і все знає, Навіть, й те, чого немає. То ж дурити не старайся, А як грішиш? - то хоч кайся, Бо для тих, хто дурить Бога - То для їх одна дорога. А коханку, щоб кохала, То цілуй, щоб аж стогнала. Боже милий! О, Ісусе! Ти взірець мій, очі, вуші. Ти - моя любов, мій - світ, Подаруй, ти стільки літ, Щоб все те, що написав, Я народу передав. -Добре!- Бог сказав,- живи! Й так як пишеш, так й пиши... Потім трохи помовчав, І мені він знак подав: -Хочеш мати душу вічну?- То її залиш у віршах. А коли тебе забрать?- Це мені самому знать. 8.1.1997 р. ВТІКАЮ ВІД СТАРОСТІ Мені давно вже місцем поступаються, І, навіть, літні вже звертаються на "ви", А я люблю, як феї посміхаються, І як до мене шепчуть явори. Люблю бродить по горах, і по лісі, Слухать пісні дубочків і беріз, Люблю, коли в мій дім приходить літо Із золотистим блиском світлих кіс. Люблю, коли в садку щебечуть птахи, І весело шепочуться гаї, І як в садку весь день гудуть комахи, І вчать діток співати солов'ї. Люблю, коли гуляє в лісі вітер І всі листочки весело тремтять, І як танцюють із вітрами віти Й всю ніч до ранку з полем шепотять. І вірити не хочеться у старість, /Нехай би їй Гаврило під ребро!/ Тому й хожу гуляти на Хрещатик, Тому й хожу гуляти на Дніпро. Із неба зорі визирають, Зацвів на березі будяк. Мене вже дідом називають, А я незчувсь, коли і як? 3.5.2000 р. НАШЕ ЛІТО Я по твоїх іду слідах, Вдихаю запахи жасміну, О, як би я хотів зустріть Хоч раз і ще ту горду Ніну. Бо з того часу як зустрів Її очей веселі квіти - Вони нагадують мені Весь час про наше тепле літо. Я по її іду сліду, Вдихаю запахи кохання, І я упевнений чомусь,