А листя падають... - Валентин Олександрович Кудрицький

Так в того ото чоловіка-плавця Була Пенелопа, як жіночка ця. Літ двадцять, аж поки він плавав морями - Сиділа і ждала його вечорами. А цій же красуні немає ціни, Повісь її в спальні, прибий до стіни, І можете плавать хоч сто літ від хати, І певними буть - що вона вам не зрадить. 15.12.1989 р. НЕ ЗНАЮ Коли надворі веснами шумить І Місяць посміхається лукаво, Ну як тебе, кохана, покорить, Щоб хоч на ніч на тебе мати право? Горять зірки, вигукують поля, І десь над нами Янгели літають, Якби ти знала, як я хочу жить! Та як тобі сказать про це - не знаю. Ось скоро нічка в вічність відійде, І Місяць зорі спать позаганяє, А серце так і проситься любить, Та як тобі сказать про це - не знаю. 2.2.1989 р. ЯКЩО ЖІНКА КОХАЄ Жінка, яка вас дуже любить - До всіх не стане скалить зуби. Але, коли і скалить зуби, Це ще не значить - що вас любить. 22.5.2004 р. ЗЕМЛЕТРУСИ Ми вільні тільки у коханні, Якщо в своєму курені, Де на все поле, на все небо Нема ні жодної душі. Коли тебе думки не мучать, Як дачу, дім побудувать, Коли спокійні наші душі І дітки наші не кричать. А ті всі палаци й хороми - То наше горе і наш біль, Тому й існують землетруси, Щоб мали ще і іншу ціль. 9.1.2000 р. ЖІНКИ І СВІТ Скільки жінок у нашім світі - Стільки й зірок, Які від себе не пускають А ні на крок. Які для того Богом дані - Щоб чарувать, Які для того в нашім світі - Щоб їх кохать. 4.10. 2001 р. ХОДИТЬ СЛОВО Чомусь на серці як ніколи: І сум й журба, і чорний біль. То, ніби, щось під боки коле, То десь відкладується сіль. То щось трясе тебе , то мучить, То ти - герой, то - боягуз. А по болоту ходить слово З чарівним змістом - чорногуз. 10.6.2001 р. ЗОРЯ МОЯ Зоря моя! Весна кохання, Скарбниця чарів і дібров, Візьми собі мої страждання, Мені ж віддай свою любов. Нехай тобі рум'янить личко, Завжди бадьорить, сипле жар, Дає натхнення молодички, Щоб в серці був завжди пожар. 7.1 1983 р. КРАСА Колись я думав що роса - То просто місячна краса. Та тільки Сонце з гір упало, Як всю красу, немов, злизало. Сидять сороки на стовпі. Сижу і думаю собі: Була роса - була краса, Нема роси - нема краси. То що ж воно таке краса Й куди дівається вона? І диву сам собі даюсь, За чим же я тоді женусь? Невже щось сталось з головою, Що я біжу за пустотою? А завтра знов дивлюсь - роса... Ну це хіба не чудеса? І так мільярди літ підряд Себе ми будем повторять, Аби ніколи нам з тобою Не втратить іскорки живої. Не втратить ту красу небес, Що творять з Господом прогрес, Щоб ми завжди за нею гнались Й ніколи не розчарувались. 10.4.2003 р. БАРАН Крутить ноги, тягне спину, А думок ще, як гора. Чи то вже гаплик підкрався, Чи прийшла лиха пора? Чи то просто я занудивсь По весні і по Дніпру? Бо як