Сонети. Світовий сонет - Дмитро Васильович Павличко

то — не час, то — місце,

яке ми впізнаємо в просторі.

Там, звідкіля ця мова, мертві гори. Не знайти, крім каменя, нічого. Птицеголовий сфінкс.                                             За маскою сліпою сховала тайна лик. Народження — єдина сила і надія.                                                                  Там мости сміливі бачу, та нема кому ходити висотою. Спи! Твоя доля й ти стали верхом камінним, де жорстока смерть провіває й порятунку не дає любов. Нас осяває дня і ночі передсмертна кров; твій сон — продовження дороги й дня на схилах оболока. Що птаха або голос, що луна під небом, де тебе залишила самого пісня на Ловчені, де сонця глибина навскісна в твоїм чолі, де злотна світлина на відбитку твого обличчя в небесах ятриться. Людино, фенікс — то єдина справжня птиця. СОНЕТ ПРО ПТИЦЮ Із кинутого каменя пташина вилуплюється і стає в ту ж мить зіницею небес, та мало буде жить те, що зліта з плечей безкрилих і важких, мов глина. О дивна птахо, ти, що все ж повинна піснями сповнити спустошену блакить, о біле слугування вітрів тій птиці, що палахкотить, наче вогню незрима половина! Птахо, вмурована у мозок і в стіну, тебе ще не пізнали ми, одначе ти — слух, що відчуває гуркотливу далину. І смерть твоя у вусі нашім вродиться із тьми. О птахо кам'яна, хай ніч тебе оплаче зірками чистими і нерозумними. ЗІ СЛОВАЦЬКОЇ
Іван Краско
ДУШЕ МОЯ Душе моя, це ж ти впивалась темниною, як я, музика, грав біля твого житла, і тьма, немов з очниць скелета, гучно йшла зі скрипки, що була нечутною й глухою. Та все-таки не раз, як та зоря мала, ти світлом фосфорним ятрилась наді мною, коли струна сумна ще плакала й гула, ти наче жриця йшла в офіри храм з мольбою. Щодня — навколішки молилась ти в журбі, та не відкрили тайн своїх боги тобі, захованих у кров і хліб під знаком ночі. О, далі плакала спечалена струна, а ти молилася, стражденна й мовчазна, як ревна грішниця в дівочім непороччі. Павол Горов
ЯК ВБИВЦЯ ВБИВЦЯ Як вбивця вбивця ти ще будеш повертатись До тих вчорашніх місць яких уже нема Шукати змирення за слово людське братись Немов за милицю але то все дарма Як ті ряди колон біля могил могили І мертвий час встає повстанський полк із тьми Із синім насміхом небес що світ накрили Твій голос котиться долиною чуми