Сонети. Світовий сонет - Дмитро Васильович Павличко

Правдивості за скарби всі, що нам Цей світ готує за діла фальшиві. Як я помилую думки зрадливі, Хай рвуться струни й ліра йде на злам. Там, де перо братається з олжою, Нема мистецтва і стає чужою Поезія для підлого пера. А як прийде і скаже муза рада: «Хай славою твоєю буде правда», — Скажу: «Без правди хай перо вмира!» Юрій Млиньк
МОЛОДІЙ СЕРБСЬКІЙ МАТЕРІ Від тебе все залежить! — все поліття народу у пошані чи в ганьбі; чи будемо ми сильні, чи слабі, чи славен рід наш, чи сумне поріддя… Народ наш захищав у боротьбі тебе й дітей твоїх тисячоліття. Чи ж ти допустиш нині, щоб у сміття твоя упала вірність, а тобі з колиски посміхалася дитина, яка тебе не знатиме в житті, бо ти для неї станеш, як провина, — чужою рідна мова, що в нужді і в радості кріпити нас повинна… Будь вірна, мамо! Вічні ми тоді! ІЗ СЕРБСЬКОЇ
Йован Дучич
БІЛЯ МОРЯ Лев сидить на площі, над саміським морем, Ще з венеціанських золотих часів. За віки під сонцем, теплим і незморним, Вгруз він трохи в землю й добре постарів. Слухає він Ядран день у день в натузі, Гривою сідою навіть не здригне. Мармуровий погляд на блакитнім прузі Він тримає — око в далечінь жене. Дражнять і сідлають, б'ють його дітиська І піском жбурляють в очі бідачиська, — Плоть його камінна — болісне садно. Він мовчить; на море дивиться безкрає, Він галер венецьких тужно визирає, Що за блідний овид одійшли давно. СЕЛО Місяць круторогий вплутався в конари Дерева старого. Ніч передосіння. Море спить в німому блиску, мов сумління, Стомлене від муки й неясної кари. Кипариси в сріблі місяця, мов хмари, Синій літній іній грає від світіння На траві. Десь крикнув пугач. Хлюпотіння Хвилі розляглося, де стоять байдари. Там сільце рибальське тулиться до скелі, Ледве його видно в білому тумані, Що звисає, наче космаки з куделі. Все втонуло в тишу вічну й монотонну, Лиш годинник дзвонить, ніби в спогаданні, Та ніхто не чує того передзвону. Мілан Ракич
СОНЕТИ І