Том 10 - Леся Українка

Чому не пишете, як мається Зоря? Наші діти учаться гаразд, може, Микось і Оксана перейдуть без екзаменів.

22. Листа перебили, а тепер вже не пишеться. Я здорова, нічого вже не робиться.

Бувайте здорові. Цілую всіх Вас міцно.

Ваша Леся

217. ДО О. П. та П. А. КОСАЧІВ

15 травня 1897 р. Київ 3 мая, субота

Любі мої папа і мама!

Оце тільки що пішов од пас Микосевий учитель, і я берусь писати. Пишу іще карандашем, щоб не нахилятись над столом, але вже сидячи в кріслі, не лежачи. Ходить я ще, звичайно, зовсім не можу, навіть підвестись без сторонньої помочі нічого й думать, мені здається, що моє плаття сто пудів важить. Так що мене Ліля і Марися удвох иідводять і зараз саджають тут же, коло кушетки, в крісло. Нога не болить особливо, а тільки в обох ногах прикре почуття, ніби жили мають лопнуть. Але в сей раз все-таки мені ліпше, ніж колись було після пов’язок: перш усього я не почала з обмороку, як тоді, і не треба мені згинать ногу руками, навіть, здається, як тільки я привикну стоять, я могтиму добре ходить, і се, певне, буде скоро, так, може, через тижнів два. Ну, але, звичайно, «по ділам ходить» довго не прийдеться, та й діл тепер у мене нема щось ніяких. На костилях теж не буду ходить, се непотрібно буде. Упасти не можу, бо вже ж се в моєму інтересі — стерегтись різних випадків, не дуже ггриятио починати знов лежню — цур їй!

Ліля видержала екзамен по геометрії добре, письменний і усний, тільки сьогодні дуже довго держали її в гімназії; як вона каже: «Я тепер знаю, що не завжди добре бути «слособною» ученицею — довше питають». Микось уже помирився з своїм учителем і сьогодні вже не заявляв мені претензій. Ми з Микосем уже прийнялись серйозно за гіовтореніє язиків, і Микось береться без ліні — видно, екзамен не жарти. У нас усе гаразд, тільки дуже порожньо і скучнувато. Впрочем, хутко могтиму грать на фортепіано, тоді не буде так скучно. Новин особливих нема. В Літературному] общ[естві] обсуждали вопрос об издании «Ежегодника» на трьох мовах: українській], російській] і польській, та ще, здається, не зовсім обсу-дили.

Мамочко, будь ласкава, знайди мої письма, що я просила тебе сховать, як виїздила з Колод[яжного], і сховай їх так, щоб москалі не доступились (я боюсь і так, що, може, вопи були в шкафу). Се чималий пакунок у газетному папері, зав’язаний шнуркрм з написом «Лесині листи». Я безпокоюсь, чи цілі вони.

Спасибі, папа, за цікаві звістки.

Бувайте здорові, мої дорогі, і не бійтесь за нас, нічого не сталось, усе гаразд. Цілую Уксуса і Дроздика.

Ваша Леся

218. ДО О. А. ТЕСЛЕНКО-ПРИХОДЬКО

17

29 травня 1897 р. Київ 18-у 97

Дорога тіточко!

Я дуже рада з того, що ми таки з Вами поїдемо в Крим, се іменно так буде, як я хотіла. Отже, я сьогодні все думала про свої діла і бачу, що навряд чи могтиму виїхать раніше 1-го іюня. Бачите, треба виучиться ходить, а то я ще по улиці не можу ходить, та і в хаті без посторонньої помочі не можу, хоч з кожним днем все кращає моя похода. Думаю, що тижнів через ІУ2—2 ходитиму добре. До того ж часу пошиється і моя амуніція і, значить, ніщо більш не помішає. Коли папа не поїде, то ми з Вами поїдем удвох, а для сього я прошу Вас приїхать в Київ між 25 мая і 1-м іюня, щоб уже не пізніш першого виїхать. Поїдемо ми з Вами на Одесу, там зостановимось днів на 2—3, бо того требують мої справи, а потім морем поїдемо в Ялту

і звідти вже направимо дальші походи, щоб знайти яку добру і красиву дачу па просторіні між Ялтою і Алупкою. В інших містах я не хочу, бо нігде більш нема зелені над морем, а в Криму на голому піску без садів добре жить тільки тарантулам, а не людям. Врешті, я рішила буть капризною сього літа і жить не там, де случиться, а де сподобається. А щодо ціни, то де не живи в Криму, чи в лісі, чи на піску, все одно дешево не вийде. От все, що я можу сказать тепер про наше подоріжжя, деталі можна обсудить тільки на місці.

Се перший раз, що я їду на лічення з охотою, сама не знаю чого, але на мене напала охота поїхати куди-небудь у чужий край. Сплю і бачу усякі мандрівки. Певне, се реакція після «абсолютного покоя». А Київ обрид! Господи боже, як обрид!.. Тут все кругом екзамени, екзамени безконечні... Ліля держить добре, тільки зморилась дуже, а кончить тільки 31-го мая. Микосеві остався тільки заїко#] бож[ий] та ще повірка арифметики, і се вже поздоров, боже, дурного учителя, що ні з того ні з сього видумав, ніби Микось списав свою задачу у другого ученика. Оксана екз[аменів] не держала — без них перейде, вона і Дора давно вже в Колодяжному, от і Мик[ось] поїхав би скоро, якби не та дурна повірка. Я вже рада, що Микось по всім трьом язикам видержав, а то, признаться, обридло вже мені товкти з ним «склонения» та «спряження» за зиму і за весну, а найбільш тепер, перед екзаменами. На той рік ще гречеський буде — удовольствие!

Де Ліля буде літом, вона ще не знає, може, трохи в Колод[яжному], а трохи в Гадячі, а може, ще й в Києві, як прийдеться. А всі інші перше поїдуть (в початку іюня) в Колод[яжне], а потім в Гадяч.

Здоров’я моє краще, та я ще боюсь хвастать.

Бувайте здорові! Ні, до свіданія.

Всіх Вас міцно цілую.

Ваша Леся

219. ДО П. А. КОСАЧА ТА СЕСТРИ ОКСАНИ

21

.2 червня 1897 р. Київ 18 -у- 97

Любий папа! Я було написала тьоті Єлі письмо, та поки його зібрались одправити мені, то й загубили, а тепер ти пишеш, що тьотя бля буде 23-го у тебе, то вже