Том 10 - Леся Українка

думала, може, операцію зроблять або пов’язку наложать, а вийшло щось зовсім інше: положили мене в «абсолютний покой» і роблять вприскування йодоформу. Се процедура довга і неприятна, та нічого робить, не викрутишся від неї, бо нога за остатній час все одно зовсім не хотіла мені служить, а до того ще і вночі спати не давала. Після першого вприскування вона суток з 5 ще дужче боліла, зато тепер утихла і сливе не болить, як не зачіпати. Може, справді, з сих впорскуваннів буде толк, як обіцяють лікарі. Вони кажуть, що сей спосіб часом зовсім вилічує туберкульоз костей, а в кождім разі значно поправляє стан хворого сустава. Радикальніше було б, каже хірург, зробить операцію, та той же хірург згодився на консиліумі, що мій організм тепер, можна думати, сього не видержить. Отож зима піде на впорскування, весна, літо і осінь на купання в морі і поправку, а там, коли не вилічусь радикально, то скажу робить операцію cofite que coute 127 — обридло вже возиться. Ну, та, може, обійдеться без сього, скоріш навіть, що обійдеться. Так от бачите, яка історія! Поки нога боліла, поки збирались та радились лікарі, поки пройшли перші дні після вприскування, не хотілось мені писати до Вас, бо настрій був такий, що я б тільки сум на Вас нагнала, тепер усе більш-менш уляглось, до того ж, не хочу пропустить «оказію», і я одва-жуюсь писати. До всіх моїх бід за остатні часи прилучились іще громадські біди: у Києві було багато обисків та арестів, поліція забралась навіть в самий університет і там обшукала лабораторію і навіть кабінет одного професора. Після сього почали хапати студентів, між іншими ухопили одного нашого доброго знайомого, і се навело на нас великий смуток, та не минув він і тепер, бо товариш і досі ще сидить, а по городі і досі ганяють «летучие отряды». Се вже третій погром за сей рік!.. Докладніше прочитайте про се в «Житті і слові».

Будьте ласкаві, перешліть мої вірші Франкові (Касте-лівка, 11, в ред[акцію] «Ж[иття] і сл[ова]»), якщо він їх прийме, то хай непремінно друкує за моїм підписом — j’y tiens beaucoup 128. Чи отримали Ви petit poeme en prose? 129 І що з того вийшло? Як бачите, я не складаю своєї остатньої зброї. Взагалі я тепер дуже лиха і недобра, і гірш усього, що не хочу подобрішати, бо не варт!.. Окрім моєї історії, у нас дома все гаразд, наші учаться хто добре, хто так собі, але щоб зовсім погано, то ніхто. Тижнів через два їх розпустять. Тепер у нас уже і Дора почала учитись — одним словом, ціла школа!

Дуже мені хочеться побачити Ваше і Радине малювання, чи написав папа, як його треба посилати сюди?

Напишу Вам єдину не смутну новину і почну її з початку. В Києві єсть Літературно-артистичне товариство, мама там членом ще з минулої зими, а я вибрана оце недавно, тижнів три тому назад, так в тому товаристві були прилюдні читання по-російськи і по-українськи, по-укр[а-їпськи] читали Старицький, мама і Людя Старицька. Потім був визначений конкурс літературний і здійнято і рішено в принципі питання про подачу українських] творів, а на днях уже вибрано жюрі для російських] і українських] творів, і теє жюрі — Науменко, Старицький і Ковалевський. Далебі, я сього ніяк не сподівалась! Тепер, невважаючи ні на що, писатиму оповідання на конкурс, хоч, напевне, провалюсь.

А тепер кінчу, бо все-таки лежачи трудно довго писать. Бувайте эдорові, цілую міцно вас і Раду. Ліді писатиму хутко, тим часом передайте їй, Вані і Міцікато мій привіт.

Ваша Леся

213. ДО І. Я. ФРАНКА

Січень 1897 р. Київ

Шановний добродію!

Мені передано, що Ви хотіли б, аби стаття була взята назад. Не від мене залежить вимагати її друкування, але по власній волі я її назад не візьму. Всяку полеміку прошу направляти на мене, бо приймаю цілком на себе відповідальність за думки, виражені «по долгу совести и чести»...

З правдивим поважанням Н. С. Ж.

214. ДО Л. М. ДРАГОМАНОВОЇ-ШИШМАНОВОЇ 13 лютого 1897 р. Київ

Любая Лідочко!

Маєш, як завжди, право лаять мене, але знаю, що не зробиш сього: та faiblesse est та force 130. На мене останній місяць напало taedium litterarum131, і я як єсть нікому не їшсала, навіть думати про се не хотіла, і про се нічого жалувать, бо коли я пишу в такім стані душі, то все одно толку мало. Мама недавно писала вам, певне, про мене, але я боюсь, що там картина мого життя вийшла занадто темною. Треба все-таки пам’ятать, що «бывает хуже», а мама про се забуває. Мені буває найгірше кожних перших три дні після вприскування, а потім більш-менш нормальний стан здоров’я (тільки лежання одоліває!). Тільки самий остатній сеанс дався мені взнаки: мені вприснули втроє більшу порцію, ніж звичайно, і тут було вже так, що навряд чи «бывает хуже», я думала, що здурію, та і, певне, здуріла б, якби не морфій! Цур йому! Katzonjam-mer 1 після сього експерименту не пройшов ще і досі, хоч се вже нічого, рівняючи до того, що було. Сьогодні мусив прийти знов доктор із своїм шприцем, та чомусь не прийшов, певне, вже завтра буде.

От і всі мої новини. Література моя ледве дише, «leuchtet kaum und flackert matt» 2.

Люди приходять, приносять книжки, розказують сплет-ні. Таким способом я знаю, що на світі не все так тихо, як у моїй хаті. A propos, у нас на різдво був самий модний чоловік, «устроитель земледельческих артелей» п. Левит-ський, чоловік інтересний енергією і отсутствием всякого, нам так рідного, гамлетизму. Його віра в своє діло заражає просто, тим більше, що ся віра основується на фактах. Я посилаю Вані «Артельпый договор» Левитського (по сьому типу устроєно 85 артелей в Катеринославській губ.) з просьбою показати його всім, хто інтересується такими ділами, і прислати мені або просто Лев[итському] (Елисаветград, Екатеринославской губ.) відомості про економічний стан в Болгарії і про кооперативну справу в ній. Впрочім, прислать, певне, трудно, отже, просимо указать бібліографію, хоч би і неповну. Може б, се згодився зробити, наприклад], п. Мінцес, яко спеціаліст. З сього була б користь і для нас і для вас.

У нас всі здорові, тільки в Оксани трошки болить горло,