Том 10 - Леся Українка
От я згадала, а Ви будьте ласкаві не забудьте: напишіть мені імення і отчество мані Токмакової, про яку Ви колись споминали добрим словом, я хотіла б се знати власне, поки я тут у Криму. Ще напишіть, яка доля спостигла статтю про Пирогова, що при мені писалась. Та ще одна просьба: як будете писати П[авли]кові, то запевніть його, що я ніколи нічого прикрого про нього не думала і не писала, бачите, мені передавали, що він за щось на мене ображений, а я хоч не почуваюся до вини проти нього, то все ж мені се дуже неприємно. Я написала б йому про се сама, та не знаю його адреси. Знаю, що роль посредника дуже скучна, та, певне ж, Ви по своїй добрості не відмовите взяти на себе сю роль.
Писала б я Вам ще, та спішуся. Миша, Шура і Анна Івановна щиро вітають Вас і цілують. Анна Івановна часто згадує і говорить зо мною про Вас, інтересується Вашим життям і всім, що Вас обходить. Бувайте здорові! Поцілуйте за мене Зорю, хай простить, що я йому тепер не пишу, я хутко втомляюсь і взагалі стала лінива.
Ваша Леся
220. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)
Серпень 1897 р. Ялта
Милая моя Лілія!
Все я збиралась тобі «основательиого» листа написать, та й знов півлисточка пишу. З приїздом наших триб життя розмаїтніше став, і листів якось ніколи писать. З 15 авг[уста] почнеться у мене сезон писання, бо тоді знов сама буду. Біда, що все-таки я ще не зовсім склеїлась, от папі написала та вже й трохи втомилась. Ну, як же ти, чи приїдеш сюди з Радою? З папиного листа виходить, що в Крим уже ніхто не збирається, а вже я повинна в кінці авг[уста] їхать додому. Се буде дуже досадно, коли ти і Рада не будете тут, тепер тут дуже добре і гарно, знов олімпійське повітря, після 5 днів вітру море як дзеркало, і їздити по ньому се просто втіха, варта богів. Винограду вже багато і всякої іншої снєді, так що за Гадячем плакать не прийдеться. Врешті, ти, здасться ніколи за Гадячем не плачеш. Добре ще й тим, якби ти приїхала, що, може, інакше нам довго не прийдеться бачитись, якщо буде «утвержден» один з тих проектів, які я оце посилаю папі,— він, запевне, розкаже тобі їх. Жаль мені, що треба жить на чужині, але ж трудно інакше набрати сили для неминучого кровопускання. В Києві, я знаю, я розтрачу дуже швидко все, що тут здобула. Тим часом тут далеко не скучно, поки зо мною Миша і Шура, гуляємо, їздимо човном, їздимо в екіпажі, розмовляємо, споримось, дивимось на море, купаємось etc.— ледве часу стає. Коли б іще вас з Радою сюди, то вже було б все гаразд.
Мені цікаво, як ви з Радою зійшлись і взагалі, яке враження зробили на тебе новознайомі родичі.
Вибачай, кінчаю.
Цілую тебе міцно, не сердись.
Твоя Леся
227. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)
14
26 серпня 1897 р. Ялта 18 yjy| 97
Дорогий Ліцику!
Пишу перед виїздом наших і, звичайно, спішуся. Різні «житейские» речі напишу звичайним листом, а тепер мдю діло. Будь ласкава, будь посредником при знакомстві Ту-чапського з Лідою, коли він тебе про се попросить, і уст-рой так, щоб, коли він буде говорити з нею про те, як передати мені належні речі etc., то щоб сього ніхто не чув, і внуши Ліді, щоб вона теж про се нікому не говорила, аби ніхто собі даремне крові не псував. Може бути, що се все буде не потрібне, а не потрібне буде тоді, якщо я напишу, що буду в Києві восени сама, се ж, як тобі відомо, залежить від такої чи іншої резолюції наших. Резолюції сієї я чекаю зо дня на день, і все «пет козы с орехами»... Я хотіла б заїхати на якийсь час в Київ, щоб добути з тобою і зо всіма вами, та боюсь, що там я і застряну, бо як почнуться всякі «обсуждения», то се вже довга казка. Бути ж мені знов цілу зиму в Києві страшно — і за ногу страшно, і за нерви, бо вони ще досі не можуть оговтатись після зимових «многообразных» експериментів. Видно, я старіюсь, що так мене зломило за одну невдалу зиму... Ну, та про се потім. Тобі я можу нё говорить про те, як обертатись з листами,— ти ліпше мене «усьо знаєш». Прости, коли задаю клопоту, я знаю, що ти не відмовиш помогти мені. Як побачиш К[ривинюка], то кланяйся і передай листочка, що от зараз напишу.
Цілую тебе міцно!
Твоя Леся
228. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)
ЗО
11 вересня 1897 р. Ялта ^ УЇП ^
Любий, дорогий Ліцику!
Я стільки годувала тебе завтраками, що вже мені аж сором перед тобою, але от сьогодні напав на мене писальний настрій, і я найперше напишу тобі. Вчора я отримала мамину телеграму, отже, знаю, що сентябрь лишуся тут, а як далі буду, зважу тоді, як отримаю листа. Тепер я живу не сама, найшла собі компанію — слухачку московських фершальських курсів,— так буде дешевше, а невигоди поки що нема, т. є. нема через те, що моя товаришка (розумій се слово в практичному значенні) мало буває дома, от сьогодні поїхала з Горним клубом на Байдари, а то раз у раз ходить в Ялту, часом по двічі на день. Вона нічого собі дівчина, та все-таки зовсім чужа, а я не люблю, як хтось чужий стримить повсякчас у мене перед очима. Житиму так тільки до 17 сентября, щонайдалі до 1 октября, а там, коли зостанусь надалі, житиму сама де-небудь в Ялті, бо вже «сезон» скінчиться і ціни будуть людяніші, притім, купатись все одно в октябрі не можна буде, то я могтиму десь далі від набережної оселитись і не буду бачити ніякої пакості, що розводять в Ялті різні
