Том 10 - Леся Українка
Ось йому моє сестринське наставлеиіє, і «да пребудег мир в доме вашем».
Тобі ж наставленіє зовсім інше: робота обертає людину
із boule 114 в baton 115, тобі треба зайняти середнє становище між сими двома крайностями, я думаю, що ти себе роботою все-таки не убиваєш, значить, даю тобі своє благосло-веніє навіки нерушимоє.
Мій докторальний тон нехай тебе не дивує, з тих пор, як я скінчила свою драму, я виросла якраз на два цалі вгору (cela се comprend! 116) і дивлюсь на всіх згори вниз. От, Лідочка, снився мені «вещий сон», аж навіть тобі розкажу. Перечитувала я вчора в сотий раз свою драму і медитувала над нею до пізньоїЧірепізньої ночі, врешті, настав час, коли і поетові і музі захотілося спать, і ми розійшлись: одна — на Парнас, а друга — па своє ліжко. Ну... сниться мені, що іде моя драма на сцені і головну роль граю я сама (que Dieu m’en preserve!117), іде акт, іде антракт — 1-й, 2-й, 3-й, 4-й,— в публіці нічого не чуть, врешті, фінал, на сцені чогось темніє, а занавісі не спускають, я врешті — хоч се мені по ролі не полагає-ться — питаю: «Чому не спускають завіси?» Хтось відповідав саркастичним тоном: «Бо нема перед ким!» Я дивлюсь: у партері — «аравійська пустиня», порожні ложі чорно позіхають, на галерею у мене не стало одваги поглянути. Моя драма провалилась avec... un silence sono-ге!.. 118 І я в розпачі кричу: «Свисток, все царство за свисток!» Розумієш — уже не аплодисмент, а хоч свисток!.. Але і сей розпачливий поклик зостається гласом вопіющо-го в пустині... Раптом я згадую, як Шіллер провалився перший раз, читаючи свого «Фіеско» противним швабським акцентом,— промінь надії блиснув — і я прокинулась! Ах, се був тільки сон!.. Лідочко, ти умієш пізнавать вдачу по почерках, знаєш хіромантію, може, ти онейро-мантію знаєш? «Скажи мне, кудесник, любимец богов, что сбудется в жизни со мною?..» Тим часом се може служить доказом того, чим зайняті мої мислі. Ну, прости, що займаю тебе такими дурницями, так уже до слова прийшлось. Зарилась і я тепер в папери, мало що не так, як Ваня,— розумій, що се гіпербола! — отож і сни мої, і мислі тепер дуже односторонні. Часом мої мислі заводять мене у такий лабіринт, з якого міг би мене вивести тільки один чоловік, але його вже нема, і сеє нема я чую тепер більш ніж коли. Часто так уночі сидиш серед того хаосу думок і думаєш: «07 хочби галюцинація з’явилась!» Я б їй повірила так, як перше люди вірили в дива... І чого се люди так бояться галюцинацій і божевілля? А я часто дорого дала б за них...
Спасибі тобі тим часом за обіцянку приїхати до нас літом, тільки ж гляди, не збреши, бо се вже буде ні на що не похоже! Дора, як почула, що Міка (a propos2 — предлагаю тост за Мікгіну повну емансипацію! Vive I’independance!!!119) (Ще дойде ли и големата мечка? 120) * нриїде тільки літом, сказала: «Ах, якби отак — раз-два-три! — і вже зима пройшла!» І я зовсім прилучилась до її наївного бажання. Мені все здається, що і дядина могла б з вами приїхати, та боюсь про се говорити і намагатись, бо, може, їй се неприятно. Скажу по правді, проводить літо в Гадячі я рада хіба тільки через те, що так більше шансів побачити вас, а взагалі мене чогось туди не тягне, так немов страшно побачити там якийсь neant V я ж там була остатній раз іще при бабушці і до сеї пори не можу собі здумати Гадяча без неї...
Вчора якось случайио я розгорнула Musset121, попала на «Lettre a Lamartine» 3... Ти пам’ятаєш, як він там говорить: «Qu’est — се done qu’oublier, si се n’est pas mourir! Ah, e’est que mourir, e’est survivre a soi-meme. L’ame remonte au ciel, quand on perd ce qu’on aime. II ne reste de nous qu’un cadavre vivant. Le desespoir l’habite, et le neant I’attend...» 4 Тут знов лабіринт і знов безвихідний... Иу, от знов треба просить у тебе пробачення за такий modus scribendi122. А краще ти вже раз назавжди прийми на увагу, що од мене нема чого сподіватись толкових листів, бо як же безтолкова може писать толково, «ведь это ясно, как простая гамма!»
Ну, тепер новості: Олеся поступила в 7-й клас гімназії, і Оксана вже почала ходить. Бідній Олесі в перспективі предстоїть ще немало екзаменів! Мама ремон-тирувала київську квартиру і на тім тижні має приїхать сюди очищать дом для орендатора, що має перебратись хутко сюди — щоб йому ні дна ні покришки! Ти, певне, спитаєш: «Чого ж усе мама, а не ти? Того, мій друже, що мені ледве удалось оце недавно викрутитись від bandage fixe 123 із моєю ногою, і я вже боюсь іскушать судьбу, через те сиджу як можна більше і «большою частию» лежу на кроваті, як той Гоголевий Поприщин.
Папа завів уже де з ким переговори про землю твоєї мами і хутко сам напише вам про все.
«Болыпе иѳт что писать, как только кланяюся Вам всем низким поклоном, и целую в сахарные уста, и желаю Вам всего, что Вы себе от господа бога желаете».
Твоя неизменная кузина Леся
Нехай Рада не сердиться, що я її не поздоровила з іменинами, я скажу вже просто: «Ах, матушечки, и поза-была!» Все одно я її і так поздоровляю, без іменин.
Ради бога, не забудь: чий се романс «Posa la mano sul mio cor»?1 Ім’я автора і названіе романсу!!
209. ДО Л. М. ДРАГОМАИОВОЇ
10 жовтня 1896 р. Колодяжпе
Дорога моя дядино!
Не відписала Вам зараз, бо не було способу відправити листа в той день, окрім того, думала, що Ви досі прочитали мій лист, писаний до Ліди, і з
