Сонети. Світовий сонет - Дмитро Васильович Павличко

О, це душа моя! В ній дика й жизняна Невкореність, вона — закута блискавиця. Стрибок — і втоплені зубища в плоть мою. Я поміж ґратами застряг і проклинаю Залізо те, що нас роз'єднує. З відчаю Протискуюся в кліть і сам себе даю Моїй душі за те, що прагне волі й дива, І крові з жил моїх, — ненатла і жаждива. ШАЛЕНИЙ СОНЕТ Хоч волоцюга я — та рівня королю: Хмільний від сонця дух, звитяжець непогоди, Я йду навзаводи з далечиною, броди Обходжу й зраджую всі правди без жалю. Під небом зоряним огні — мої господи. Під сном і під плащем я всюди гарно сплю. Мов гілка яблуні, забитий кий в ріллю Народжує мені цвіт мрій і плід свободи. Та нерозважливість не спить, вона той міх, Де мудрість я ховав, продерла, як на сміх. Згубився ум, але не став я з того лежнем. Будь божевільною, душе моя, радій, Бо я надію вкрав десь у корчмі брудній, Втішайся згубою! Прокляття — обережним! Марія Павліковська-Ясножевська
МОЛИТВА О поцілунку, ти, що в небесах разом із душами бузку й жасмину, безсонних лук, і трав, і крові сину! О поцілунку, ти, що в небесах! О змісте всіх думок, діянь, присяг! Душі моєї жадана поживо! О туго вітровінь, жасминів диво! О поцілунку, ти, що в небесах! Мої сумні уста зів'януть в час короткий, як барва їхня, через землю й прах перейде в амарантові стокротки, тоді мені заграєш знов бузкове, замкнеш мене в чуже і вічне слово, о поцілунку, ти, що в небесах! Ярослав Івашкевич
СПОГАД 1 Сьогодні досвітком, як блідо-голубі Покрови простору засяяли рожево, Зросло в моєму сні болінь раптових древо, Я сплівся з ним, немов у темній боротьбі. Та шелестом густим те дерево безкрає Овіяло мене, окрило звідусіль; Я вже не відчував, чи то співає біль, Що скинувся в мені, чи дерево співає. То напади болінь, то розкоші порив Почула плоть моя розгублена й оспала, Живої рани шрам у грудях кров'ю сплив. У храмі тіла жить душа розпочинала, І, тужачи за тим, що відійшло навік, Сльозину витисла із-під важких повік. 2 Я ще не розтулив очей, хоч грала днина, Не увільнив од сліз подібні до криниць Задолини повік; простертий горілиць, Я ще не міг звестись — чи сон, чи то