Сонети. Світовий сонет - Дмитро Васильович Павличко

Покинь мене, залиш мене тій решті, що мозок мій словами заселяє моїми, мабуть, не твоїми, пане; ти, як вулкан, здвигнув моря пломінні, в мені димить єство твоє вулканне. Кипить огненний вал твоєї лави, мій час її не розіллє до краю — в ній сни мої горять і денні справи, і дивиться горіння те яскраве моїм змертвілим серцем — я змерзаю в студеному вогні твоєї слави. ЗА МОТИВАМИ СОНЕТА 106

When in the chronicle of wasted time…

Коли в анналах втраченого часу слід рук моїх застигне, і глибока — в дощах, у сонці, в сніговиці, в листі — прокинеться плита мойого гробу, ні на чию не ждатиму жалобу, — на мене смерть зведе зіниці чисті і лагідні — ласкавішого ока не знали ви в роздорах цього часу. О, бо як ліс росте, на нього ласу рубач повинен готувать сокиру, допоки хроби ще не в деревині — в труді живу, вмиратиму в провині — живий чи мертвий — тут я, і щоразу творю цю землю непокірну й щиру. ЗА МОТИВАМИ СОНЕТА 115 

Those lines that I before have writ do lie…

Рядки, що я був написав, — омана, бо ж правда — голос проданих сумлінь; для мене ти — найближча далечінь, таран, якого сила нездоланна гріхи мої ламає — ледве тінь твоя до мене підійде рахманна, а вже провин моїх таємна рана наповнюється нападом болінь. Надходиш, ніби в сяєві корони, я при твоїй, кохана, явині — як те дитя щасливе й безборонне, як океан життя в одному дні, в сльозі любов, у наляку — поклони або немов та сарна в капкані.

ЗА МОТИВАМИ СОНЕТА 152

In loving thee thou know'st

I am forsworn…

Я зраджую тебе в коханні, мила, та все це добре знаєш ти сама. Я розквіту твого лиха зима, на мій хорал ти скерцо нахилила — і нами забавляються вони, ті дві мелодії, як вітер листям, та вже в моїм мовчанні норовистім надходить страх — його ти зупини! Безодня відкривається раптово в твоїх очах — провини потайні до мене горнуться, і тихне слово, і єретик сумління на вогні горить — боюся дорогої втрати… Позичить легко, важко віддавати! Станіслав Грохов'як
ГІСТЬ Історія? Чи не салон? Зайти?