Сонети. Світовий сонет - Дмитро Васильович Павличко

Що за гріхом глибока тінь стоїть. ПРО НАШУ ВІЙНУ, КОТОРУ ПРОВАДИМО СУПРОТИ ДИЯВОЛА, СВІТУ Й ПЛОТІ Мир — щастя наше, але ж боротьба — Наш дух земний. Похмурий гетьман мряви, Принаддя світу, лакоме й лукаве, — Все діє так, щоб нам була ганьба. Всевишній пане, ну, а та раба, Та наша плоть, оте єство трухляве. Що цінить над усе любов, забави, — Вона ж воює з нами, хоч слаба. Владарю наш, правдивий супокою, Як маю вийти на страшливу прю, Роздвоєний, як стану я до бою? В тобі я вибавлення власне зрю! Дозволь же біля тебе стати — буду Відважно битись, виграю без труду! Ян Анджей Морштин
ДО ТРУПА Тебе забила смерть, мене — стріла Кохання влучила, я теж забитий. Свіча понад тобою зацвіла, А наді мною — пломінь, в тьму сповитий. Ти покривалом жалібним накритий, Мої чуття вкриває саван-мла, Ти зв'язаний, мій ум несамовитий Кайданами скувала доля зла. Мовчиш, а моя мова — тихі квили; Не чуєш болю, я — пекучий біль; Ти — лід, я — жертва чортових свавіль; Ти в прах обернешся в нутрі могили, Я ж стати попелом не маю сили, Бо полум'ям зробився я всуціль! ДО ГАЛЕРНИКІВ Нещасні! Доля вас карає люта, Але любов являє гіршу суть: Вас нагаями темні люди б'ють, Мене б'є Бог, важкого взявши прута. Вас палить сонце, а мене — отрута, Вам спини, а мені ж бо — серце рвуть, Вам ноги й руки в кайдани кують, Мені на душу накладають пута. Вас шарпають вітри, мене — тужні Боління мучать. Вас взяла темниця Законом, я ж — упав, як в сіті птиця. Вас, може, пожаліють, а мені Нема помилування. От різниця: Ви — на воді, а я горю в огні. Адам Міцкевич
СПОГАД Лауро! Чи тепер, мов сон, перед тобою Найкращих наших літ зринає дивина, Коли, закохані і юні, як весна, Ми забували світ, затьмарений журбою? Струмочок жебонить у лузі під вербою, В жасминових кущах альтана потайна… Там темрявою ніч ласкава й чарівна Обкутувала нас, як ніжності габою. А місяць осявав з блакитної путі То білосніжну грудь, то персні золоті, Тобі надаючи свого причарування. Мруть очі