Том 10 - Леся Українка

Дорога і шановна Ольго Федоровна!

Сором мені озиватись до Вас «по делу», не писавши до Вас цілий вік, але Ви вже по земляцтву простіть. Діло в тім, що я, їдучи додому з-за границі, одбилась від частини своїх вещей (чи, краще сказать, вона від мене одбилась). Вони прийшли у Львів, коли мене вже там не було, і їх мав вислати мені Щавлик] через кого-небудь їдучого зі Львова в Росію, але, не знайшовши нікого такого, Щавлик] послав їх просто «залізницею», як він мені писав остатній раз. На тому діло й стало: нема ні вещей, ні квитанції для отримання їх, ні чутки про них. Я ще раз питала П[авли]ка і просила вислати квитанцію або хоч якесь роз’яснення, що могло статися з. моїм кошиком, але ні слуху, ні вісті! Може бути, що мої листи не дохо^-дять до нього. Тепер я одважуюсь просити Вас хорошень-ко довідатись від П[авли]ка, як, власне (через контору, поштою,, чи товаром?) послав він мої речі, чому не посилає квитанції і де я можу хоч довідатись, чи їх не продано на якій границі. Там нема нічого особливого, але є одна річ особисто для мене дуже дорога, хоч на неї, певне, ніхто не звернув уваги — грудка землі, загорнена п шиту золотом хусточку. Нехай хто хоче назове це сентиментальністю, але мене болить, що нема при мені сеї речі...

Вибачте мені, з ласки своєї, що завдаю Вам сей клопіт, я Вам, може, колись чим стану в пригоді.

Дуже мені було шкода, що я не застала Вас у Львові. Чи поправилось Ваше здоров’я за літо? Щодо мене, то не такі тепер для нас часи, щоб поправлятись, подвійна жалоба видна скрізь і у всьому, та що, треба і се нести.

Мама з трьома моїми Geschwister 88 тепер у Києві, вони там ходять до шкіл (може, завтра приїде сюди), а я з Дорою от уже 11/2 місяця тут сиджу, господарюю (у нас економки нема тепер), вожуся з тифозними на селі, роблю, що можу, не пишу нічого, бо чогось по цілих днях голова морочиться — певно, з анемії,— врешті, треба попробувать. Попросіть пана Франка, щоб прислав мені обіцяну livraison de la Grande Encyclopedic 89, а я, як буду в Києві (може хутко), попробую перекладати «Торквемаду» для нього.

Бажаю Вам з родиною усього найкращого.

Ваша Л. Косач

191. ДО Л. М. ДРАГОМАНОВОЇ

9 листопада 1895 р. Київ Киев, Назарьевская, № 21,

28/Х 1895

Люба моя, дорога дядино!

З Лідиного листа бачу, що Ви таки отримали мої листи і, може, вже не дуже сердитесь на мене. Вірте, що я ніколи не мовчатиму по злій волі, а хіба, може, час буде зайнятий так, що я незчуюсь, як він уплине, або що-небудь таке надзвичайне станеться. За нас Ви будьте спокійні, тепер уже і в Колодяжному не страшно, епідемії кінчились. Я виїхала звідти і зоставила своїх боль-них поправлятись, вони вже почали при мені очунювати (іначе я й не поїхала б!). Тут мені роботи чимало, бо для моїх занятій історією (Ви знаєте?) ирийшлось учить ла-

тинь, іменно учить наново, бо хоч я її колись і знала, та забула «основательно». А тепер от і сокрушаюсь над усяким «Magna charta» 1 та «Depensio pro populo Anglica-по» 2, нічого не поробиш. От, дякуючи Раді і всім вам, мені тепер уроки мої нічого не стоять, бо виходить, що я настільки тямлю по-французьки, що можу других учить (звісно, починаючих!). А софійська англійська наука оказалась настільки солідною, що тепер я в потребі можу й без словаря читати такі речі, як Carlysle etc. 3. Та чи тільки се завдячую я софійському життю?

Об однім тільки жалую, що я ще раніше не поїхала до вас... Як тепер Рада, чи буде вчитись по-англійськи? Вона хоч би сама пробувала читати книжки — жаль забувати. Чому-то вже Рада мені давно не пише, мені вже скучно без її листів? Я рада за Зорку, що він добре устроєний в Женеві, я чогось думаю, що там йому буде ліпше, ніж в Парижі, обстановка буде більш учебна,, а се багато значить. Наш Микось, відколи став ходити у школу, перестав лінуватись і учиться дуже порядочно, так же, як і Оксана. Взагалі напрямок наших дітей мені подобається — такий він собі робочий! Жити мені з ними легко, клопоту багато нема, великі вже вони. З Олесею ми в добрих відносинах, мені часом здається, що вона старається загладить передо мною своє торішнє небра-терське поводіння. Я думаю, що з неї таки будуть люди. Одно страшно, коли б вона собі здоров’я не розстроїла надмірною наукою. Впрочім, сього року вона виносли-віш, ніж торік. Мені тут всі говорять, що я поправилась, а мама каже, що я зовсім швах, і се певніше, бо я ніяк не виходжу з головокруженій і приступів страшного суму, надто по вечорам. Стараюсь не піддаватись, та не завжди вдається. От і тепер пишу Вам з головокруженієм (воно й видно по дурному листі!), врешті, се, може, того, що вже нерано, а у мене софійська привичка пізно лягати.

Як же там у вас справи? Чи не дуже наскучають Вам Шаци? А головно, хотіла б я почути, що Ви хоч трохи не так журитесь. Я тут як зустріну яку жінку в траурі, то мені аж серце стискається, спогадуючи про Вас, і Раду, і Ліду. До Вас тепер тільки мене бракує... А знаєте

1 «Велика карта» (лат.) — Ред.

2 «Міркування про англійський народ» (лат.).— Ред.

3 Карлейль і т. д. (англ.).— Ред.

що? Найліпше, якби Ви до нас їхали! Бувайте здорові, писала б ще, та вже пізно, а завтра ніколи. Цілую міцно Вас і Раденятко.

Ваша Леся

Ліді листа посилаю не заказним — на пробу, чи дійде.

192. ДО А. М. ДРАГОМАИОВОЇ

9 листопада 1S95 р. Київ 1895

Дорогая мечка! (Або мамалиджка, як хочеш).

Де ж твоє письмо і адрес Поливки, обіщані мені? Та-ка-то правда в світі. Не пишу тобі більше, бо спішу, та, може, тобі і не інтересно, бо Ліда вже списала «про-странно». З богом!

Леся

193.