Том 10 - Леся Українка

Мама, певне, на сім тижні приїде сюди, і який час ми всі будемо вкупі, а по різдві я поїду до папи в Кол[о-дяжне]. Діти наші маються добре і вчаться не згірше.

195. ДО Л. М. ДРАГОМАІЮВОЇ-ШИШМАНОВОЇ

80 січня 1896 р. Київ

Люба моя Лідочко!

Зовсім даремне ти нарікаєш на нас, нібито ми Вам не пишем, бо ми з мамою писали на свята, і то вже давно, так що відповідь була за Вами. Я, власне, збиралась писати тобі листа з запитанням, що б то могло значити, що ніхто з вас не пише. Аж тут отримала твоє посланіє з Ковля вчора, 17-го. Неправильність нашої кореспонденції треба на добру половину відносити до безтолковості наших (і ваших) пошт, mais c’est un mal sans гегпёсіѳ !... Одвикни ти, ради бога, од таких драматичних виразів, як, наприклад, «насильно мил не будешь» і т. п., адже ти сама сьому не віриш, я думаю! Та і що говорить! бсть у вашій сім’ї хтось такий, що тільки один-одним лист написав мені за весь час, та й то я жестоких слів не говорю...

Питаєш, як ми проводили свята. Утомительно і... скучнувато. Гості були зрання до вечора, й часом такі, яких ми по цілих століттях не бачимо. Йолки для дітей ми не робили, досить було і так заметні. Після Нового року (з котрим я забула тебе поздоровить, ну, та я і без Нового року бажаю тобі всього найкращого) приїздив Миша і пробув у нас до 16-го, та за гостями і всякою біганиною я його мало бачила. Дуже мені хочеться поїхати до нього в Дерпт весною, та се ще вилами на воді писано — більш того, що не поїду.

Навряд щоб мама поїхала до Вас, се ж не то що мені: забралась та й гайда! А окрім того, я думаю, що мамі було б дуже тяжко в Софії, і замість розваги Людмилі Михайлівні вона привезла б, може, новий смуток. Хоч, звісно, для многих питаннів було б краще, якби вона чи хто з нас міг приїхати. А чому б тобі не зібратись до нас? Далебі, се гріх, що ти досі не зібралась, «від бога гріх, а від людей сором!» Коли люди пішки йдуть навколо світу, як-уже їм дуже хочеться, то невже ж у тебе не стане охоти машиною їхати? A propos, моя рада Алеко К.: звідси можпа устроїть подорож в Азію невеликим коштом... Твоя розповідь про сей план кругосвітньої подорожі дуже мене насмішила (особенно епізод з гімназистами, прокладаючими по карті маршрут!), n’en deplaise а M-r К.!1 А сей пан, видно, продовжує служить вічною причиною незгоди між тобою і Ванею...

Попроси Раду, щоб перш усього написала мені, а потім прислала б що-небудь з своїх рисунків, мене дуже інтересує її малювання. От славно буде, коли вона вивчиться настояще малювати!

Ну, які ж тобі факти написать? Що Олеся виграла коня, се ти вже знаєш, клопоту з ним було багато, і тепер наші стали на тому, щоб сього Буцефала одправити в Колодяжне і там учить до верхової їзди; сьогодні приїхав з Кол[одяжного] чоловік, щоб забирати коня. Друга новина, що на тім тижні буде весілля Люді С{тарицької] таки з тим паничем, що то мама писала,— треба сподіватись, що в їх menage 2 ніколи не треба буде видумувати пороху, то, може, все обійдеться гаразд. Ми з Оле-сею вже отримали запрошення в дружки, і «по долгу дружбы» треба іти, хоч мені і не хочеться зовсім.

Твій «друг детства», Орися А[нтонович}, тепер дуже слаба, уже три місяці як лежить з гострим ревматизмом і щось ніяк не поправляється, хоч лічать її доволі інтенсивно. Мати її теж дуже слаба. Я була у них вчора, вони розпитували про тебе і про всіх вас, та за лікарями і масажистками ніколи було і говорити. Як будеш, Лідочка, посилати гравюри, то краще пошли заказною бандероллю або в письмі заказному, а то, знаєш, наші пгошти...

От іще одну повину забула: наш Микось уже поступає в гімназію, вчора і сьогодні держав екзамен і завтра ще держатиме. Поступає в 1-й клас, значить ще 772 літ муситиме лямку тягти... Мені се досить прикро, та що вже зробиш? Папа уже поїхав у Кол[одяжне], рука його сливе зовсім оправилась. Мама і Дора хутко теж

1 Хай не гнівається пан К.! (франц.).—Ред.

2 Подружжі (франц.).— Ред.

ішїздять, а я зостанусь тут на хазяйстві. Ну, бувай здорова, і не сварись, я буду писать, хоч не коичо 1-ю числа, а так, коли прийдеться. Цілую тебе і всю родииу. Чому дядина і Рада не пишуть?

Твоя Леся

196. ДОЛ. М. ДРАГОМАНОВОЇ

10 лютого 1896 р. Київ

Дорога моя дядино!

Просто ніж мені в серці Ваші докори! Ну, що я зроблю, коли мої листи не доходять? Я писала і Вам, і Раді, і Ліді, і, очевидно, Ви нічого сього не долучали. Прошлий лист я хотіла послати заказним, та не вибрала часу піти на пошту, послала для скорості простим, а вій і пропав. Тепер ні за що не посилатиму простим, бо се ж просто страх що таке. Після Ваших докірливих фраз я по можу писати спокійно, бо у мені все тремтить од жалю і нетерплячки, щоб лист скоріш дійшов. Через подібні причини не пишу і Щавликові], бо один жаль виходить з такого листування.

От і ми на свята турбувались, не маючи од Вас одповіді, але я завжди маю в думці той резон, що листи, певно, пропадають, а Ви іменно про нього завжди забуваєте. Як треба глибоко не вірити в людину, щоб думати ніби вона, пробувши ціле життя вірною певній сім’ї і любові, зненацька закинула б гадку про ту сім’ю, пі з того пі з сього! А Ви думаєте так про мене... Простіть за гострий тон, але ж, далебі, незаслужеиі докори доводять мене до «невменяемости», інакше, вірте, я б не стала говорити Вам прикростей. Я, власне, повинна б скоріш Вам дякувати за те, що Ви, уважаючи мене такою нікчемною людиною, все-таки пишете до мене.

Спасибі Зорі, що зібрався написати до мене, я хутко писатиму йому, але не сьогодні, бо не стане часу, ще треба дещо зробити. У мене