Том 10 - Леся Українка

Ваша Леся

Ліді, Раді і іншим писатиму сими днями по мірі настрою і часу. Всім знакомим щирі вітання. Жду від Ради довгого листа.

182. ДО Л. М. ДРАГОМАНОВОЇ-ШИШМАНОВОЇ та І. Д. ШИШМАНОВА

21

2 вересня 1895 р. Колодяокне Колодяжно, 18 уц]95

Дорогі мої мечки Ліда і Ваня!

Щось-то Ваші обіщані посланія не ідуть! Воно-то давно сказано: обіцянка цяцянка, а дурневі радість! Отак і я думкою багатіла, аж поки не сіла та сама не написала. Чи получила ти, Лідочка, мою carte з Бродів? Уже ж і обридли мені тоді сі Броди! Та й ціла дорога була якась скучна і сумна (для більшої радості дощ ішов, не перестаючи, від Пешта до Львова). Тут, проти звичаю, дощ не йшов іще як слід ні разу, що не. помішало мені ухопи

ти раз лихорадку, добре, що незадовго. Тепер у нас, люди кажуть, жарко, а мепі в жерстяному платті тільки добре,— ей, в Софію б тих людей!

А я часто вгадую Софію, і не тільки з поводу жари, щоночі вона мені сниться. Справді, ви мені тепер друга рідна родина, і мені в думку ле іде, що я, може, дужо надовго виїхала од вас. Чудно сказать, мені скучно навіть за болгарською мовою! А така вона вдавалась негар-монічна! Мама і досі не хоче признавать в ній гармонії. Мені аж смішно, що :ніхто те штт одразу розібрати ні одної цитати з Мішших ршмет і Wrtz-ів А знаєте, що я і досі замість польської мови говорю болгарською, ну що як воно так і зостанеться?

Ну, однак, ти, Ліда, терпіть не :можеш таких листів без фактів. Та що ж, усі «.факти» наші я списала вже Людмилі Мих[айлівні].

Ай, кінець! Папа їде в город, перше в холерну комісію (холера кругом наступає), а потім в Луцьк, Київ і т. д. Ми з Дорою остаємась самі як — я« пальці, сказала б, та щось не зграбно,— як вуха.

Передайте, з ласки вашої, мій довг Людмилі Михайлівні з вичетом чотирьох frs, позичених у вас. Пишіть, таки справді пишіть бідному пустиннику! Цілую Вас і Міку! Бувайте здорові

Ваша Леся

183. ДО М. І. ПАВЛГІКА

21

2 вересня 1895 р. Колодяжне 18ууц95

Шановний друже!

Не получаючи квитанції, гадаю, що речі мої не вислані. Нітрохи не нарікаю на се, бо вже тут уладилась так, що можу чекати, мені головно цікаво було те.,, щоб знайти їх в певному місці, а не де-небудь в Венгрії. Посилати їх трудно, бо тут нам прийшлось би, може, їхати за ними ^о границі, а се на варт, у всякім разі, посилати поштою чи багажем — дорого. Чи не знайдеться хто, іцоб довіз їх до Радзивилова, а там би здав багажем

(перевізши вже через границю російську), якщо се буде не дуже хутко, то вже нічого. Дуже прошу вибачити мені, що вже вдруге завдаю Вам такий клопіт,-— ну, що будете з дурною» робити! Сподіваюсь* що більш сього 110 буде.

Спасибі за бібліографію; з поводу неї раджу не споминати усіх статей з періодичних видань, так — пам’ятаєте? — я і раніше радила. Може, потрібні матеріали, про які пишете, здобудуть Вам мої знайомі, але найбільша надія на И. С. Ж., шкода тільки, що віп не в стані зайнятись сим зараз, прийдеться кілька тижнів пождати.

П[ані] 0з[аркевичевій] не беру за зле, що не приїхала,— ие таке я велике цабе, щоб ради' мене вмисне приїздити, та й діла, властиве, не було, так тільки годилось би хоч «чорте-бісе» відповісти,, та господь з< нею! І Вй не дуже вражайтесь — чи то ж у вас там таке буває? Досі мороз поза шкурою пробігає, як згадаю ті «мемуари», що читала у Вас, аж сняться часами! Иі, щодо галицьких звичаїв, то старий італьянець має рацію з своїм «bisogna amazzar tutti!»84. Нічого іншого не видумаєш, здається, і я гадаю, що без двох-трьох трагедій се стояче болото не зворухнеться.

Цікава я, яке враження на гал[ицьких] людей роблять такі оповідання, як, наприклад, про моє сотрудництво з Ставиським (so einfach!!!85). Я оце задумую писати дещицю, то коли надрукую (не зараз) — ото витріщать очі ваші панночки та й паничі, не раз прийдеться згадати покійного Огоновського з його: «Авжеж, коли вона пе думала йти за нього заміж, то не повинна була казати, що його любить!!» «Ой, мало, серденько, одного Гоголя, багато ще смішного на світі»,— мовляла одна полтавська поміщиця. Може, Вам що сказати про своє життя? Живу якраз в противність птицям небесним, все «в житниці собираю» і про хліб насущний, а більше про сир і масло стараюсь, также не чекаючи собі такого убрання, як лілії польові, шию немало собі і іншим; вечорами писатиму, як зостанусь самаг— батько завтра їде*, і я зостаюсь на хазяйстві з семиліткою сестрою. Чи признатись, що я рада зоставатись отак, як пущ у стрісі? Коли б тільки? не снилось таке, як сі ночі... А половина серця й душі зосталась за Дунаєм... Пиішть про своє здоров’я і глядіть його. Бувайте здорові.

L.

Моє вітання Вашій мамі, коли ще не забула мене.

184. ДО М. І. ПАВЛИКА

25—6

в вересня 1895 р. Колодяжне 18 уц|_95

Шан[овний] друже!

Отримала я Вашу записку, що Ви послали мої речі залізницею, і більше нічого, ні оповістки з залізниці, ні квитанції від Вас, а без квитанції не знаю, як виправлю їх. Чи Ви їх послали самі, чи через яку контору? Коли самі, то пришліть квитанцію, якщо вона у Вас. От чиста біда напрасна отой мені кошик!

Бувайте здорові, спішуся з листом. Пишіть, як маєтесь.

L.

185. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)

29

10 вересня 1895 р. Колодяжне 18 VIII95

Дорога Олесю!

Ну, як же, чи поздоровляти, чи не поздоровляти з «по-ступлением» в пансіон? Напиши, як то тобі здалася «школа». Я-бо ще думаю, що я не так хутко буду в Києві (поки-то ви наладите ваші діла!), то ще будем писати листи. Чи все я вам послала, що треба? Повой не