Том 10 - Леся Українка

10 вересня 1895 р. Колодяжне 29.ѴІИ

Радочко, люба моя сестричко!

Було б гріх не одписати скоро на такий милий і цікавий лист, як твій, отже, я одписую, хоч і не так, як би ти того заслужувала,— бо коротко! Хочу завтра рано послати на пошту, через те сіла писати до вас таки сього вечора, отже тепер 11 ч. і 10 мин., а я — horribile dictu 86 — хочу вже спати!! ІІо різним причинам вийшло так, що сих два дні я варила сама обідати для себе, для Дори і для двох служащих, що обідають з нами. Ся непривична робота (між іншим, я робила для Дори les oeufs a la nei-ge — en ton souvenir 2) плюс біганина в погріб і льодник, трусіння яблук, неминуче, як фатум, збирання сметани, шиття і шукання Дори по всіх усюдах avant chaque re-pas 87 так утомили мене, що, може, воно вже і не гріх лягти спати у 12 ч., а не в 2, як то було в Софії. Так, Рю-рик, ти не пізнала б тут своєї софійської білоручки, соні і «піа-піа», одно тільки, що зосталось, се tete de linotte 1 (скажи це M-lles Ammann avec bien de saluts de ma part ?) 1, здається, зосталось навіки... Сю зиму я хочу постаратись показати і тут, і в Києві, що і я, як захочу, можу до чого-небудь здатись, одно тільки страшно, коли б зо мною не вийшло так, як з тою зозулею, що хвасталась море запалить. Non, та petite cherie, je те sens trop bete pour ecrire ce soir! Bonne nuit! Salue bien de ma part tous les мечки et dis a mon cousin Zog que, par exemple, il n’est pas tres gentil envers moi! II sait deja pourquoi3.

Твоя сестра Леся

Кланяйся од мене М-me Белчевій, і М-lie Койчу, і всім знакомим, коли побачиш; скажи M-Ие Койчу, що я все збираюсь їм написати і таки скоро зберусь, от таки справді!

188. ДО М. П. КОСАЧА (брата Миколи)

4

16 вересня 1895 р. Колодяоюне ^ЇХ ^

Любий Микосю!

Спасибі тобі за листа, пиши ще, коли тобі буде час. Напиши, як тобі сподобалася школа, які там учителі, хлопці, чи легше там учитись, ніж дома, чи трудніше. То мені якось дуже чудно, що ви ходите до школи, і навіть трошки смішно!

У нас тепер дуже холодно, дощ іде день і ніч і до того вітер здоровий, так що Дору не можна пускать гулять, бо у неї нема калош та й черевиків добрих. Дора все ж таки не дуже скучає, бо все знаходить чим-небудь гратись дома. У нас вчора були Левицький і Короткевич і казали, що холера в уєзді уменшається, може, того, що холодніше стало. їКиди-садовиики вже найняли двох хлопців

1 Легковажна людина (франц.).— Ред.

2 Паннам Амман з багатьма привітами від мене (франц.).—

Ред.

3 Ні, моя люба маленька, почуваю себе занадто дурною, щоб писати цього вечора! Добраніч! Привітай від мене гарненько всіх «мечок» і скажи моєму кузенові Зогові, що він нечемний. Він уже знає чому! (франц.).— Ред в в села глядіти садка, бо у жидів в середу кучки заходять. Наші хлопці все тягають у жидів грушки, і через те по-стоянно сварка в саду.

Я тобі другий раз більше напишу, а тепер ніколи, треба чесати Дору, дати їй чаю (тепер 9 ч. рано) і йти до різної роботи, а Кароль хоче скоріш в город їхати. Бувай здоров, цілую тебе, маму, Олесю і Оксану, кланяюсь дівчатам. А ти кланяйся від мене Лисенкам і Стари-цьким.

Твоя Леся

189. ДО О. П. КОСАЧ (матері)

11

23 вересня 1895 р. Колодяжне 18 - 95

Люба мамочко!

Посилаю тобі обидва листи від дядини, що вчора долучила. Який справді жаль, що вона не може зараз забратися в Росію! Але, наскільки я знаю, то таки сього року не можна, певне, їй нікуди вибратись, бо є такі справи, що без неї вони там ніколи не будуть зроблені. Та і з папиної переписки поки що нема ще жодного скутку...

Ну, як же ваші подорожі? Папа писав мені (від

5 сент[ября]), що їде в Гадяч, то ти, може, вже не їдеш? Мені чогось здається, що тобі ліпше туди не їхати, тільки утомишся та ще гірше зажуришся.

Дора все частіше й частіше питає: коли мама приїде? Або: коли будуть Микосеві іменини? Або знов до мене: «Чи ти б поїхала в Київ от зараз, якби тобі сказали?» Впрочім, все-таки вона не нудиться, я їй кличу дівчат гратися, купую кольоровий папір і гарус для її «роботок» і т. і.

От вибралась я писати листа вдень і бачу, що се не практично, ніяк не дають писати! Ховала молоко, збирала сметану; видавала на обід, а лист лежав тим часом. А тут ще дівчата принесли рижки, знов кидай листа. Ну, такий же він і вийде.

Ми з Дорою вже налили грушки, півбарилка, а хутко досиплемо повний. Варили, (чи пекли) пастилу, та щось не вдалась, сьогодні другу зробимо. Сьогодні хочу і райські яблучка варити, та не знаю, чи буде час, бо вже не дуже рано. Сливок ще не варили, бо ще одсипу з них не брали. Масла і сиру зібралось багато — хоч і в Київ везти. А що, чи вам ще стало того, що папа привіз? Може б, зібрати дещо такого до їди та й послати машиною? Чи вже не варто?

Напиши мені коли-небудь, не спішившись, про весь наш шкільний лад і т. і. Дивує мене Людя, їй-богу, я не можу зрозуміти, такої психології, щоб вибирати чоловіка собі так, як шапку або черевики. Се вже щось не по нашій культурі! «Остаточно!».. У нас все гаразд, холери не чутно, у селі тільки Сорокова жінка і Федосьчина Ксеня слабі, так мов на тиф, але й то вже проходить.

Олесі і дітям писатиму хутко, а тепер бувайте здорові усі. Тебе, мамочко, міцно цілую і кажу: до побачення!

Твоя Леся

Миша писав мені з Дерпта вже.

190. ДО О. Ф. ФРАНКО

З

15 жовтня 1895 р.