Том 10 - Леся Українка

Лист сей зоставався так довго непосланим не з моєї вини: я не знала Вашої адреси (лист не був приготований до посилки, був без конверта) і мусила чекати, поки д. Павлик здобуде її, а се сталось тільки педавно.

Не можу не додати, що в дядьковім листі далеко не виражений той смуток, в який увели його сперечки в рад[икальній] партії, можна мовити, вони долили отрути в остатні хвилі його життя, що й так вже були невимовно тяжкі. Листи з Галичини, а надто остатній № «Нар[оду]» були справжнім лихом для нас всіх, що бачили дядько-вий стан здоров’я. Та що про се говорити! Я не знаю навіть, чи Вам цікаво се.

З правдивою повагою

Л. Косач

178. ДО М. І. ПАВ ЛИК А 19 серпня 1895 р. Броди 19.VIII.1895 (н. ст.)

«Голова-то в жене єсть, та коли б ще розум до неї!» Отак і я. Тепер пригадую, що завезла з собою чужі книжки у скрині, що дядько мій брав колись у п. Франка і казав мені вложити до скрині, коли вона одправлялась. Тепер я одправляю їх п. Франкові на адресу редакції «Життя і слова», ул. Глибока, ч. 7 (іншої не знаю), повідо-міть, будь ласка, його про се, нехай їх получить. Посилаю з Бродів, бо глупо було б везти ще дальше.

«При сей верной оказии» засилаю Вам своє щире вітання і Вашій мамі поклон.

Л. К.

Шановний друже!

Приїхала я додому так, що і про італьянця не згадала ні разу. Тільки се дурний поїзд — приходить до нас у З г. ночі,— отже, раджу кожному, хто їхатиме зі Львова, виїздити звечора, то буде тут удень. Цікаво було б отримати скоріш мої речі, бо там є дещо конечне потрібне, як напр., тепла одежа. Я певна, що се не завдасть жадного клопоту везучому.

Говорила я мамі про видання 1-го т., вона тієї думки, що треба видавати по-російськи і взагалі на тій мові, на якій писано одразу. 1 т. має значення більш історичне, ніж практичне, отже, історичні документи слід видавати в первотворі.

У нас застала всіх при доброму здоров’ї. Сама ж досі не можу одійти від втоми, просто чогось уморена, як та собака. У Києві, певне, буду в кінці сього місяця, а то і раніше. Прошу прислати мені просто бібліографію, то я вже й ходитиму по бібліотеках. Діла Л[юдмили] Михайлівни], певне, устрояться непогано, та інакше й дивно було б! Напишіть, чи отримав Ф[ранко] посилку? А тепер бувайте здорові і поклоніться від мене Вашій матері.

Пишіть мені все-таки: сон — мара, а бог єдиний — віра! Бувайте здорові!

А що од п. Озар[кевичевої] — ні вітру, ні хвилі? Чудні Ваші люди!

180. ДО М. І. ПАВЛИКА

80 серпня 1895 р. Колодяжне 18(30) .VIII.1895

Шановний друже!

Будьте ласкаві, напишіть, що з моїми речами? Я згадала, що там є одна річ (грудка землі з дядькової могили/) , д у ж е дорога для мене, і через те хочу знати долю мого кошика. Напишіть, коли можна, зараз (Ковель, Л. Косач). На сім бувайте здорові, ніколи писать, наші от-от їдуть в Київ, тижнів через два їду я.

Л. К.

1 вересня 1895 р. Колодяжне 20.VIII

Дорога дядино!

Chaque femme qui se respecte n’ecrit jamais une lettre le jour qu’elle a promis *. Отак і я, замість 18-го вечором, пишу 20-го рано, та, може, се і краще, нащо два листи в один день! Провели ми з Дорого наших в Київ, а сьогодні проведемо папу во Мглин, Гадяч і пр[очії] «не столь от-даленные места». Так що тижнів на два зостанемось удвох «найстарша і найменша» на хазяйстві. Будемо варити варення, солити огірки, збирати масло і сир для києвляп, перекрашувати підлоги у старому домі, шити зимне плаття — значить роботи буде доволі па три тижні, а то і на місяць, поки приїде мені на зміну мама, а я тоді одправ-люсь в Київ в учащуюся колонію. Я казала мамі, що можу тут зоставатись хоч і до різдва, а вона щоб була в Києві, але вона не хоче так, та й Олеся каже, що мама дуже томиться в Києві, бо завдає собі багато клопоту і біганини, часом і не дуже потрібної. Щодо мене, то, як се не дивно, мені, може, і приємніше було б зоставатись тут — я тепер нелюдимкою стала,— та зате тут без бібліотеки трудно жити, бо треба ж щось робити. Тим часом я витягла деякі свої старі папірці і думаю зробити з них щось нове. Побачимо!

Одно мені шкода, що, пе поїхавши тепер в Київ, я знов пропускаю случай побачитись з Мишею. Він ждав мене тут в початку авг[уста] і, не діждавшись, 5-го виїхав, а тепер вже ніколи йому заїздити сюди, хіба що в Києві днів на два спиниться. Остається сказати — tant pis!2

Взагалі ж я не жалую, що оставалась у Вас так довго і помагала Вам, чим могла, у трудні часи, шкода тільки, що помочі з мене небагато!

Що то Ви там робите, чи вже в Софії? Як буде з Зо-гом? Папа хутко (може завтра) вишле Вам гроші (частину), він сподівається запевнити Вам 800 р. щороку. Вибачайте, що я досі ие вислала Вам чаю і позичених грошей, сьогодні поїду до міста і зроблю се, а то увесь сей тиждень нікому було сим зайнятись за зборами в Київ, до того ж я, одвикши од многолюдства, просто голову губила серед дитячого гвалту (у нас ще були у гостях малий Лисенко і кузен Шимановський). Усі ці народи, троє хлопців і троє дівчат різного зросту, бігали, кричали, сварились, мирились, плакали, сміялись, по 3-чі на день купались (причому кожний раз розшукували простині), їли грушки і яблука в розмірах, ограничених тільки власним апетитом, невважаючи на грізно наступаючу холеру.

Наконець, коли се все забралось в Київ, то се було ціле велике переселення народів (8 душ їхало!). Можете здумати, що після такого переселення я вже не могла в той самий день писати письма... Окрім того, я всі ті дні була страх погано настроєна і могла тільки такі листи писать, що од них повіситись можна, Вам же я не хотіла

б такого писати. Vous savez que