Сонети. Світовий сонет - Дмитро Васильович Павличко

Улав Г. Гауге
КОРЕЯ Біч-о-біч. Друг і ворог. Сизі трави між ребрами ростуть. На зброї — ржа. І все це покриває, мов олжа, липке багно і листя кучеряве. Ти збайдужів. Тобі не треба слави. Тобі однаково, де та межа, де той кордон, подібний до вужа, що край один розбив на дві держави. Он кістяки з корейської землі в диму, неначе привиди в імлі, край столу, де ідуть переговори… Мерці беззахисні. Вони мовчать. А вирок твій підписано, й печать Стоїть на нім. Ти — сміття, а не горе! ЛЮДИНА МОЖЕ БІЛЬШЕ, НІЖ ГАДАЄ Людина має можність і в негоду зробити щось. Втягнись лише в танок турбот щоденних. Ось я овечок шукаю цілий день кущами глоду. У горах — сніг. А небо сіє воду. Я падаю в баюру що не крок. Он там вони сховалися, в ярок, та я — до них, вони ж од мене — ходу! Деруся вгору, бігаю, мов пес. І, врешті, заганяю до кошари добро своє. Мій темний смуток щез. Хай там біснуються осінні хмари, я рад, бо за дверима вже вони — три ярки і чотири барани. ЩЕ НІ Заплющую свій зір і сплю до рана. Коли прокинусь, буде ясно. Ніч тим часом порядкує, наче п'яна, та світ переробити їй невміч. Чорнющий ангел знає смерті суть — жахливі одкриває глибонечі. О, я щасливий, як відомі речі у власних формах рано постають. Та знову ніч пожерти все готова! Знов — темінь, страх. Пора спочинку-сну. Чи працю кожен кине неодмінно? Ще ні! Он там займає борозну орач. Його кохана йде по дрова. Косар з гори в пластах стягає сіно. З ПОЛЬСЬКОЇ
Миколай Семп-Шажинський
ПРО НЕТРИВАЛІСТЬ І НЕПЕВНІСТЬ ЛЮДСЬКОГО ЖИТТЯ НА СВІТІ Агей, немов летючі оболоки, Години мчать, їх мов титан жене. А хтива смерть висліджує мене, Вона за мною ставить хижі кроки. А я, чим далі входжу в старші роки, Тим краще бачу темне і сумне Своє життя, согрішшя не одне, Й ганьблю своєї молодості скоки. О сило розкоші юнацьких літ, Була ти гарна, та чинила шкоду, — І через тебе ми губили слід До щастя, що зоветься Богом! Зроду Щасливий той, хто знав заздалегідь,