Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану - Олексій Анатолійович Кононенко
Тут прийшли решта беків огузів; хане мій, подивимось, хто прийшов. Прискакав брат Казан-бека Кара-Гюне, що уражає мужів, чия колиска біля входу в чорну ущелину була покрита шкурою чорного бика, хто у гніві перетворював чорний камінь в глину, хто прив'язав собі вуса на потилиці в семи місцях; «удар своїм мечем, брате Казан, я прийшов», – сказав він. Слідом за ним, подивимось, хто прийшов. Прискакав удатний Дундаз, син Киян-Сельд-жука, той, що розбив і захопив залізні ворота в Дербентській ущелині, на вістрі свого цяткованого списа у шістдесят тутамів змушував кричати воїна; «удар своїм мечем, батьку мій, Казане, я прийшов», – сказав він. Слідом за ним, подивимось, хане мій, хто прийшов. Прискакав син Кара-Гюне Кара Будаг, що зруйнував фортеці Хамід і Мардін, змусив ригати кров'ю озброєного залізним луком царя Кіпчака, мужньо взяв дочку Казана; білобороді старці, побачивши цього джигіта, славили його; на ньому були шаровари з червоними шпорами, на його коні були прикраси з морської (мушлі); «удар своїм мечем, батьку мій, Казане, я прийшов», – сказав він. Слідом за ним, подивимось, хане мій, хто прийшов. Прискакав Шер Шемс-ад-дін, син Гафлет-Ходжі, той, що без дозволу переміг ворога Баюндур-хана, що примусив ригати кров'ю шістдесят тисяч ґяурів, той, що не давав розтанути снігові на гриві свого сірого коня. «Удар своїм мечем, батьку мій, Казане, я прийшов», – сказав він. Слідом за ним, подивимось, хане мій, хто прийшов. Прискакав на сірому жеребці Бейрек, той, що зі славою покинув Байбурд, фортецю Пара-Сара, що знайшов (готовим) свій барвистий весільний намет, надія семи дів, покликач решти огузів, помічник Казан-бека. «Удар своїм мечем, батьку мій, Казане, я прийшов», – сказав він. Слідом за ним, хане мій, подивимось, хто прийшов. Прискакав бек Ієкенк, син Казилик-Коджі, мужністю подібний орлові, що ударяє коршака, з… поясом, із золотою сережкою у вусі; у боротьбі з ним один за одним падали з коней інші беки огузів. «Удар своїм мечем, батьку мій, Казане, я прийшов», – сказав він. Слідом за ним, подивимось, хане мій, хто прийшов. Прискакав вихователь Казан-бека Аруз-Коджа, (з широкими) вустами подібний коневі, з рукою і тулубом довгим як…, з тонкими литками; хутро із шкури шістдесяти козлів не покрило б його усього, шапка зі шкури шести козлів не покрила б його вуха. «Удар своїм мечем, бек мій, Казане, я прийшов», – сказав він. Слідом за ним, подивимось, хто прийшов. Прискакав Емен з роду Бегдюр із закривавленими вусами; покинувши батьківщину, він бачив лик пророка; повернувшись, став його сподвижником серед огузів; коли ним оволодівав гнів, з його вусів сочилася кров. «Удар своїм мечем, батьку мій, Казане, я прийшов», – сказав він. Слідом за ним, подивимось, хто прийшов. Прискакав Алп-Ерен, син Ілік-Коджі, той, що з презирством пустив ґяурів слідом за псом, що покинув батьківщину, на коні переплив через ріку Айгир-Гезлю, заволодів ключами п'ятдесяти семи фортець, одружений з Чешме, дочкою білого царя, той, що примусив ригати кров'ю царя Суну-Сандала, зодягнений у сорок каптанів, той, що захопив дочок-красунь беків тридцяти семи фортець, одну за одною обіймав їх за шию, цілував в лице і в уста. «Удар своїм мечем, батьку мій, Казане, я прийшов», – сказав він. Будеш перераховувати беків огузів, до кінця не дійдеш; усі прийшли.
Чистою водою зробили вони омовіння, приклалися до землі своїм білим чолом, відбули намаз із двох поклонів, віддали хвалу Мухаммедові, чиє ім'я славне, не зволікаючи погнали коней на ґяурів, ударили мечами; рознісся звук барабанів, затрубили мідні труби із золотим гвинтом. Того дня герої-джигіти показали свою звитягу; того дня боягузи видивлялися хованки; той день був днем страшної битви, поле вкрилося головами; голови були відрубані; як м'яч, скакали швидкі коні, їхні копита відлітали. Цяткованими списами кололи, чорними булатними мечами ударяли; їхнє вістря відлітало. Березові стріли з трьома перами випускалися; їхній залізний наконечник відлітав. Той день був подібний дневі Страшного суду; бек був відділений від свого нукера, нукер – від свого бека. Із внутрішніми огузами ударив справа удатний Дундаз. З молодцями-джигітами ударив зліва син Кара-Гюне, удатний Будаг. З беками внутрішніх огузів ударив у центрі Казан; він зійшовся з царем Шюклі, примусив кричати його, повалив на землю з коня; не дав йому отямитися, відрубав його чорну голову; розрубав (його), пролив на землю його яскраво-червону кров. На правому крилі син Киян-Сельджука, удатний Дундаз, зійшовся з царем Кара-Тюкеном, відрубав йому мечем правий бік, скинув (його) на землю. На лівому крилі син Кара-Гюне, удатний Будаг, зійшовся з царем Богачіком, сильно ударив його по голові палицею-шестопером; світ перед його очима покрився мороком; він обняв шию коня, упав на землю. Брат Казан-бека розрубав мечем прапор ґяурів з древком, скинув його на землю. В ущелині і на пагорбах ґяури потерпіли поразку, до їхніх трупів злетілися ворони; дванадцять тисяч ґяурів загинули від меча; із огузів п'ятсот джигітів загинули мучениками за віру. Тих, що утікали, Казан-бек не переслідував, тих, що просили пощади не убивав. Беки решти огузів розділили здобич; Казан-бек взявши (тільки) свою орду, свого сина, своє дитя, свою скарбницю, повернувся назад. (Сівши) на золотому престолі, він знову поставив свій намет, чорного пастуха зробив головним конюшим. Сім днів, сім ночей вони їли і пили; сорок рабів і рабинь він відпустив на волю заради
