Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко
Кмета Архип, фото 1950-х років (з приватної колекції Р. Коваля)
На еміграції, у 1928 році, закінчив економічно-кооперативний відділ Української господарської академії у Подєбрадах. З серпня 1927 р. — в. о. начальника 1-го організаційного відділу Генерального штабу Військового міністерства УНР в екзилі. З 1928 р. — контрактовий офіцер польської армії: служив у складі 5-го піхотного полку у Вільно. Останнє звання у польській армії — підполковник.
У вересні 1939 р., після вступу до Вільно литовських військ, був інтернований у Литві. У 1940 р. повернувся до Польщі.
У 1942–1943 рр. співпрацював з німецькими військовими у справі створення частин т. зв. Українського визвольного війська.
У 1944–1949 рр. перебував у Західній Німеччині. У 1950 р. емігрував до США.
ЦДАВОУ — Ф. 1075. — Оп 2 — Спр. 53. — С. 118–123, Ф. 1078 — Оп. 2. — Спр. 169. — С. 119, 137; Золоті Ворота Історія Січових стрільців. — Київ. — 1992; Shandruk Р Arms of valor. — 1959; Визвольні змагання очима контррозвідника (документальна спадщина Миколи Чеботаріва). — Київ. — 2003, Наріжний С. Українська еміграція. — Прага. — 1942. — С. 155
КОБЗА (Кобзов) Іван Іванович
(29.07.1874 — кін. 1928) — командир полку Дієвої армії УНР.
Народився у м. Павлоград. Закінчив 2-класну сільську школу, навчався у Санкт-Петербурзькому політехнічному інституті. У 1899 р. був покликаний до армії. Служив однорічником 2-го розряду у лейб-гвардії Санкт-Петербурзькому полку (Варшава). За поширення революційних ідей у 1901 р. потрапив на заслання. У 1904–1905 рр. добровольцем брав участь у Російсько-японській війні, одержав звання прапорщика запасу. Потому закінчив Єкатеринославське реальне училище (1906), електротехнікум, Московський комерційний інститут (1911), повернувся до Харкова, очолював електротехнічне підприємство з будівництва підйомників (ліфтів). У 1914 р. був мобілізований до армії, обіймав посаду начальника автоколони штабу 34-го армійського корпусу. Останнє звання у російській армії — прапорщик.
Один із ініціаторів українізації 34-го армійського корпусу та перетворення його на 1-й Український. У листопаді 1917 р. залишив корпус та виїхав на Харківщину формувати Вільне Козацтво. Навесні 1918 р. — отаман Вільного Козацтва Харківщини. Під час Гетьманату займався громадською діяльністю. У листопаді 1918 р., під час протигетьманського повстанням, утворив з прихильників Директорії Харківський Слобідський Кіш, який у середині грудня 1918 р. був переформований у Харківський Слобідський полк. Залишався командиром цього полку, який згодом увійшов до складу Запорізького корпусу Дієвої армії УНР, до червня 1919 р., коли полк був розформований. Згодом виконував особисті доручення Головного Отамана С. Петлюри. У 1920 році був вибірним головою м. Кам'янець-Подільський.
У 1922 р. повернувся в Україну, до Харкова. Викладав у Технологічному інституті. 03.03.1928 р. був заарештований ДПУ, засланий на Соловки. Того ж року за невідомих обставин був убитий охоронцями табору.
Кобза Іван, фото 1919 року (Бюлетень Союіу бувших українських вояків у Канаді. — Торонто — 1960)
Міщенко Ю. Про отамана Івана Кобзу//Тризуб. — Нью-Йорк. — 1966. — Ч. 41. — С. 13–14; Панченко І. Харківський Слобідський Кіш//Українське Козацтво. — Ч. 54–55. — С. 38–39; Панченко І. Харківський Слобідський Кіш//Вісті Комбатанта. — 1969. — Ч. 2. — С. 35; ДАСБУ. — Фп. — Спр. 406. — Т. 10. — С. 93–94.
КОВАЛЕНКО
(?—?) — сотник, начальник розвідчого відділу штабу Дієвої армії УНР.
У російській армії мав звання молодшого офіцера.
З 25.12.1918 р — начальник розвідчого відділу штабу Дієвої армії УНР. З 12.02.1919 р — помічник начальника розвідчого відділу штабу Дієвої армії УНР. З 01.06.1919 р. до жовтня 1919 р. — начальник розвідчого відділу штабу Дієвої армії УНР.
Капустянський М. Похід українських армій на Київ — Одесу в 1919 році; Маланюк Є. Уривки зі спогадів. — Київ. — 2004. — С. 89–90.
КОВАЛЬ Ілько
(?—?) — командир полку Дієвої армії УНР.
Останнє звання у російській армії — капітан. У 1918 р. — командир сотні (значковий) у 2-му Сірожупанному полку Армії Української Держави, згодом — помічник командира 1-го козацько-стрілецького (Сірожупанного) полку Дієвої армії УНР. З вересня 1919 р. до грудня 1919 р. — командир 4-го Сірожупанного рекрутського полку Дієвої армії УНР. Подальша доля невідома.
Прохода В. Записки непокірливого. — Торонто. 1969. — Кн. 1. — С. 356–358.
КОВАЛЬ-МЕДЗВЕЦЬКИЙ
див. Медзвецький Микола Опанасович.
КОВАЛЬСЬКИЙ Олександр Миколайович
(20.04.1876—?) — полковник Дієвої армії УНР.
Народився у Житомирі. Закінчив 1-шу Тифліську класичну гімназію (1895), військово-училищні курси Московського піхотного юнкерського училища (1897), вийшов підпрапорщиком до Осовецької фортечної артилерії. Того ж року перевівся підпоручиком до Кавказької резервної артилерійської бригади. Брав участь у Першій світовій війні. З 28.05.1915 р. — командир 5-ї батареї 102-ї артилерійської бригади. З 18.12.1916 р. — полковник. З 03.04.1917 р. — командир 2-го дивізіону 102-ї артилерійської бригади. За Першу світову війну був нагороджений всіма орденами до Святого Володимира IV ступеня з мечами та биндою, Георгіївською зброєю (26.01.1917 р, за бій 3.06.1916 р.).
З травня 1917 р. — голова Української ради 102-ї артилерійської бригади. З 02.11.1917 р. — начальник 102-ї артилерійської бригади. З грудня 1917 р. — начальник 2-ї Української гарматної бригади 1-го Українського корпусу військ
