Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко
РГВИА. — Ф. 409. — Оп. 1. - п/с 33-622; ЦДАВОУ. — Ф. 1077. — Оп. 1. — Спр. 43. — С. 73; «Русский Инвалид». — СПб. — 1915. — № 49; Вишнівський О. До історії Синіх і Залізних//За Державність. — Варшава. — 1937. — Ч. 7. — С. 77; Єрошевич П. З боротьби українського народу за свою незалежність//За Державність. — Варшава. — 1938. — № 8. — С. 29–30; Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. — Київ. — 2002. — С. 58; Капустянський М. Похід українських армій на Київ — Одесу в 1919 році; Маланюк Є. Уривки зі спогадів. — Київ. — Темпора. — С 82, 157.
КОЛОДКЕВИЧ(?—?) — старшина Дієвої армії УНР.
Останнє звання у російськії армії — полковник.
З 28.12.1918 р. — помічник корпусного інтенданта 1-го Волинського кадрового корпусу.
ЦДАВОУ. — Ф. 4587. — Оп. 1. — Спр. 3. — С. 12.
КОЛОСОВСЬКИЙ Володимир Васильович
(06.03.1884–1944) — підполковник Армії УНР.
Закінчив 2-гу Київську гімназію, Михайлівське артилерійське училище (1906), служив у 4-му стрілецькому артилерійському дивізіоні (Одеса). Закінчив Імператорську Миколаївську військову академію за 1-м розрядом (1913). Брав участь у Першій світовій війні. У 1917 р. — помічник начальника оперативної частини штабу Південно-Західного фронту. Останнє звання у російській армії — підполковник.
Колосовський Володимир, фото 1913 року (з приватної колекції)
З 10.03.1918 р. — начальник розвідкою відділу Генерального штабу УНР, зюдом — Української Держави. З 12.01.1919 р — військовий експерт делегації УНР на мирних переговорах у Парижі. Станом на 09.05.1919 р. — військовий агент УНР у Франції, Бельгії, Іспанії, Португалії (Париж).
З 1920 р. жив на еміграції у Німеччині, був довіреною особою одного з керівників Російського Загальновійськового Союзу генерала фон Лампе. Редагував журнал «Война и Мир», таємно пов'язаний з розвідувальним управлінням РСЧА. Деякий час з 1929 р. за рекомендацією М. Капустянського входив до складу військового штабу Проводу українських націоналістів. Помер під час Другої світової війни.
ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 37, загальний список старшин Генштабу складений 21.11.1918. — С. 48-зв. — 49; Список Генерального штаба на 1914. — СПб. — 1914. — С. 669.
КОЛПАКІВ Юрій Миколайович
(23.04.1880-?) — підполковник Армії УНР.
Народився у Кишиневі Бессарабської губернії. Закінчив 1-й кадетський корпус (Санкт-Петербург), Миколаївське інженерне училище (1899). Служив у Лібавській фортечній роті (1910). З 02.11.1914 р. — командир 1-ї роти 5-го саперного батальйону. З 11.12.1916 р. — підполковник. З 26.01.1917 р. — командир окремої інженерної роти. З 02.03.1917 р. — штаб-офіцер для справо-виробництва інженерної частини етапно-господарчого відділу штабу 7-ї армії. З 01.01.1918 р. — завідувач інженерної частини 7-ї армії.
З 20.09.1918 р. — бухгалтер електротехнічної управи Головного інженерного управління Військового міністерства Української Держави. З 01.07.1919 р. — начальник канцелярії електротехнічної управи Головного інженерного управління Військового міністерства УНР. 16.11.1919 р. був звільнений з посади через розформування управління. Був інтернований польською владою. З 24.04.1920 р. — співробітник Військово-технічної управи Військового міністерства УНР. З 16.09.1920 р. — т. в. о. начальника електротехнічного відділу Військово-технічної управи Військового міністерства УНР. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 166. — С. 1–6; Спр. 606. — С. 13-зв.; Спр. 37. — С. 226–229.
КОЛЬЧЕВСЬКИЙ
(?—?) — командир полку Дієвої армії УНР.
З 24.11.1918 р. — командир гарматної бригади Окремого Чорноморського Коша.
Смовський К. Окремий Чорноморський Кіш//За Державність. — Варшава. — 1938. — Ч. 8. — С. 110.
КОМАРОВСЬКИЙ Льонгін
(?—?) — сотник Армії УНР.
Останнє звання у російській армії — поручик.
З 22.05.1919 р. — командир кінної сотні окремого загону Сірожупанників Дієвої армії УНР під час оборони Підволочиська. У спогадах В. Проходи помилково названий підполковником.
Прохода В. Записки до історії Сірих або Сірожупанників//Табор. — Варшава. — 1928. — Ч. 6. — С. 24.
КОНДРАТОВИЧ Лука Лукич
(17.10.1866 — після 1920) — учасник українського військового руху 1917 р.
Закінчив Псковський кадетський корпус, 3-тє військове Олександрівське училище (1887), вийшов підпоручиком до 15-го стрілецького батальйону (Одеса). Закінчив Миколаївську академію Генерального штабу за 1-м розрядом (1893). Служив на штабових посадах в Омській військовій окрузі. З 07.03.1900 р. — викладач Чугуївського піхотного юнкерського училища. З 09.04.1900 р. підполковник. З 27.08.1903 р. — начальник штабу 1-ї Кавказької козацької дивізії. З 28.03.1904 р. — полковник. З 08.12.1904 р. — штаб-офіцер управління 2-ї пішої пластунської бригади Кубанського Козацького війська, у складі якої у 1905 р. перебував у поході на Далекому Сході. З 26.06.1905 р. — командир 7-го стрілецького полку. З 09.04.1913 р. — генерал-майор. 22.12.1914 р. — 02.11.1915 р. — начальник штабу 23-го армійського корпусу. З 05.03.1916 р. — начальник 1-ї піхотної дивізії. 18.05.1917 р. був усунутий з посади з призначенням до резерву штабу Київської військової округи.
Кондратович Лука, фото 1918 року (За Державність. — Каліш. — 1934. — Ч. 4)
На II Всеукраїнському військовому з'їзді 05–11.06.1917 р. був обраний членом Українського Генерального Військового комітету. З кінця липня 1917 р до січня 1918 р. — завідувач комісії спеціальних служб УГВК.
Наприкінці 1918 р. опинився у Туркестані де очолював антирадянську військову організацію. Згодом був заарештований ЧК. Подальша доля невідома.
Кедровський В. В боротьбі за Державність//За Державність. — Торонто. — 1964. — Ч.
