Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко

Центральної Ради. 26.01.1918 р. бригада була розформована. З 04.02.1918 р. — начальник 3-го відділу головного артилерійського управління Військового міністерства Центральної Ради. З травня 1918 р. — в. о. генерала для доручень при 2-му товаришеві військового міністра Української Держави. З червня 1918 р. — начальник 3-го відділу головного артилерійського управління Військового міністерства Української Держави. З грудня 1918 р — начальник постачання головного артилерійського управління Військового міністерства УНР. З лютого 1919 р. — член надзвичайної місії УНР в Австрії та Угорщині. З листопада 1919 р. — в. о. референта військових справ при Окремому центральному українському союзі у Відні. 10.10.1920 р. повернувся на військову службу на посаду в. о. начальника гарматної бригади 1-ї кулеметної дивізії Армії УНР З травня 1921 р — у розпорядженні інспектора артилерії Армії УНР. З 24.08.1921 р. — т. в. о. начальника 1-ї Запорізької дивізії Армії УНР. 3 25.02.1922 р. — начальник групи інтернованих військ УНР у таборі Стршілково.

У 1920—30-х рр. жив на еміграції у Польщі. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр. 112. — С. 24–30; Оп. 2. — Спр. 311. — С. 61–65; Спр. 653. — С 30

КОВАЛЬЧУК

(?—?) — командир полку Дієвої армії УНР.

Станом на 20.03.1919 р. та на 24.04.1919 р. — командир 4-го (53-го) пішого Холмського полку Армії УНР.

ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 1. — Спр. 96. — С. 37; Пузицький А. Боротьба за доступи до Київа//За Державність. — Каліш. — 1935. — № 5. — С. 9—61; 1936 — № 6. — С. 13–64; Варшава. — 1937. - № 7. — С. 9–56.

КОВАНЬКО Василь Костянтинович

(31.12.1871—?) — начальник дивізії Дієвої армії УНР.

Закінчив Полтавське реальне училище, Московське піхотне юнкерське училище (1891), вийшов підпрапорщиком до 6-го Східно-Сибірського стрілецького батальйону, у складі якого брав участь у Китайському поході 1900–1901 рр. та Російсько-японській війні. За бойові заслуги дістав звання підполковника, всі ордени до Святого Володимира IV ступеня з мечами та биндою, Георгіївську зброю. Після війни служив помічником командира 10-го Сибірського стрілецького полку. З 06.12.1910 р. — полковник. З 03.09.1914 р. — помічник командира 12-го Сибірського стрілецького полку. З 27.05.1915 р. — командир 32-го Сибірського стрілецького полку. З 23.07.1915 р. — командир 407-го піхотного Саранського полку. За бій 22–23.05.1916 р. був нагороджений орденом Святого Георгія IV ступеня. У 1917 р. — командир бригади 102-ї піхотної дивізії. Останнє звання у російській армії — генерал-майор.

У 1918 р. — помічник начальника 14-ї пішої дивізії Армії Української Держави. Після приходу до влади Директорії — начальник 14-ї пішої кадрової дивізії (до 24.02.1919 р.). З 04.03.1919 р. — комендант Рівного.

У 1920 р. жив у Рівному, де перебував на обліку Російської місії. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 1. — Спр. 96. — С. 71; Список полковников 1914. — СПб. — 1914. — С. 755.

КОВЕНКО (Ковенко-Гавенко) Михайло Микитович

(8.11.1888 — після 1920) — відомий український військово-політичний діяч.

У 1917 р. — керівник формування Вільного Козацтва у Києві та особливий комендант міста.

Походив з селян м Білопілля Сумського повіту Харківської губернії. Закінчив 2-класне Актюбинське училище, механічне відділення Королівського Дармпггадтського політехнічного інституту. За фахом — інженер-механік металообробки (1910). У 1911–1913 рр. відбував обов'язкову військову службу рядовим у 1-му Кавказькому залізничному батальйоні, фактично працював інженером на залізниці. У 1913–1914 рр. — інженер з виробництва машин на машинобудівному заводі сільськогосподарських машин Гельферіх-Саде у Харкові та на Південно-Російському заводі. У 1914 р. — мобілізований до армії, був завідувачем технічного бюро відділу механічних майстерень комітету Південно-Західного фронту Всеросійського Земського союзу.

Ковенко Михайло, кадр із кінохроніки 1917 року (ЦДАКФАУ)

З 09.03.1918 р. — представник Міністерства закордонних справ УНР при німецькому військовому аташе. З 15.11.1918 р. — начальник відділу формування Вільного Козацтва штабу військ Директорії. З 15.12.1918 р. — голова Верховної слідчої комісії для боротьби з контрреволюцією у Києві. У березні 1919 р. очолював невеликий особливий ударний загін Дієвої армії УНР у боях за Бердичів та Козятин.

З 1920 р. жив на еміграції у Румунії. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 3558 (персональний фонд М. М. Ковенка); Киркиченко Ю. До історії українського військового судівництва//За Державність. — Варшава. — 1936. — № 6. — С. 65–76; Дорошенко Д. Історія України, 1917–1923 рр. — Київ. — 2002. — Т. 1. — С. 191, 204–206, 235, 236, 261.

КОВТУН Дмитро Христофорович

(16.10.1892-?) — підполковник Армії УНР.

Народився у м. Кам'янець-Подільський. Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.

У 1920–1921 рр. — півсотенний 2-го куреня ім. І. Мазепи 1-ї Запорізької дивізії Армії УНР. Згодом — командир 4-го куреня ім. Дорошенка 2-ї Запорізької бригади 1-ї Запорізької стрілецької дивізії Армії УНР. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 219. — С. 97-зв.; Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 98. — С. 41.

КОЗИНЕЦЬ Пантелеймон Якович

(1879 — після 1945) — начальник дивізії Дієвої армії УНР.

Закінчив Єлисаветградське кавалерійське училище (1899), служив у 9-му драгунському Казанському полку (Житомир), у складі якого брав участь у Першій світовій війні. Був нагороджений Георгіївською зброєю за бій 25.09.1915 р. Останнє звання у російській армії — полковник.

З 07.12.1917 р. був приділений до політичного відділу Генерального Військового Секретарства Центральної Ради. У 1918 р. — у складі Генеральної ради Українського Козацтва. З 05.01.1919 р. — начальник 1-ї кінної дивізії Дієвої армії УНР.

Козинець Пантелеймон, фото 20-х років (Белградский альбом. — С. 164)

Незабаром перейшов до Збройних Сил Півдня Росії, служив у кінноті ЗСПР та Російської армії П. Врангеля.

З листопада 1920 р. — білоемігрант, жив у Сербії.

У 1941–1945 рр. служив у т. зв. Російському корпусі, сформованому німецьким командуванням з колишніх білогвардійців для боротьби проти комуністичного партизанського руху на Балканах. Подальша