Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану - Олексій Анатолійович Кононенко
В одному з варіантів легенди, розповсюдженому у долині Мур/аба, Алі покликав свого слугу. Баба-Гамбар почув голос господаря і раптом зрозумів, що кінь худне через його гру. Від сорому за свою вину, він побіг. «Не втікай!» – крикнув Алі. Та Баба-Гамбар сказав: «Земле, розступись!» – і зник в отворі, що утворився в землі. Алі засунув голову в отвір і покликав: «Гамбаре!» Той відізвався з самої «Мекки-Медини». «Коли зустрінемось?» – запитав Алі. «У день Страшного суду», – відповів Гамбар. З «вушка» (кілок для натягування струн) дутара в тому місці виросло дерево, гілочки якого нагадують «вушко» дутара».
В. Басілов«Ця країна (Туркменія) вирощує прекрасних високорослих коней, ціна яких у продажу доходить до 200 ліврів за голову».
Марко Поло (XIII ст.)«Про те, як цінилися аргамаки в Росії, свідчить хоч би той факт, що на царській стайні вони кувалися на срібні підкови. Аргамаків купували, дарували і ними «били чолом» усі посольства і усі каравани, що прибували до Москви».
В. Вітт (1957 р.)«Туркмени дуже неохоче розстаються з кіньми. Тому для придбання чистокровного аргамака необхідно їхати в самі кочівлі і не стільки грошима, як дружніми переконаннями намагатися вплинути на туркменів. Вони досить чутливі до увічливості, але при цьому дуже горді. Усвідомлення того, що їхній жеребець купується для майбутніх перемог Російської держави, і що туркменський кінь осоромить скакунів могутніх урусів, для них звабливіше від усіляких грошей, і переконання такого роду інколи схиляють їх погодитися на продаж. При цьому ціну вони у більшості випадків призначають помірну… рублів 300–500».
В. Фірсов (1895 р.)Чарджуй, Закаспійська обл. Зелений базар
«Крилаті коні» туркменської землі Овез ГундогдиєвАрхеологами та істориками доведено, що як мінімум п'ять тисяч років тому на території Туркменістану було приручено коня…
У Туркменістані суворо дотримувалися чистоти походження коней з давніх часів. Найдавніше зображення домашнього коня знайдене на території нашої країни (Туркменістану) (зображення на уламку керамічної посудини з Кара-депе. IV тис. до н. е.).
До III тис. до н. є. відносяться статуетки коней, знайдені на поселеннях Алтин-депе та Улуг-депе. Кістки коней відкопані в Анау… Нові і дійсно сенсаційні відкриття були зроблені у 2000 р. археологами на городищі Гонур-депе (Маргуш). Там виявлений скелет лошати, а це вже факт, який вказує на те, що це була вже домашня тварина, яка народилася тут, а не потрапила у ці місця зовні. У 2001 р. там же були знайдені унікальна бронзова голівка коня (довжина 7 см, вага – 1 кг (!)) і невеликі музичні труби (4 шт.). Ці труби використовувалися виключно для тренування коней…
Кінь завжди був для предків туркменів священною твариною. Важко уявити туркмена без коня, бо, за образним висловом європейських авторів, кінь – рівноправний член туркменської родини.
Слід відзначити, що давні історики прекрасно були поінформовані про батьківщину незвичайних аргамаків. Ще за 200 років до виникнення Парфянської імперії грецький історик Геродот (V ст. до н. є.) писав: «Нісайськими називаються коні ось чому: є широка рівнина під назвою Нісайя. На цій рівнині і водяться величні коні». Давні римляни теж приділяли увагу парфянським коням, бо саме парфянська кавалерія громила уславлені римські легіони. Аппіан у своїй «Історії Давнього Риму» писав: «Коні Нісеї переважають усіх своєю красою. Це коні, достойні могутніх царів, прекрасні з виду, вони легко виступають під вершником, легко слухаються вудила… Високо несуть вони свою горду горбоносу голову і зі славою майорять у повітрі їхні золоті гриви».
Геродот сповіщав, що туранці (предки туркменів) обрали коня символом сонця, бо, за їхніми уявленнями, найшвидшому світилу на небі (зміна дня і ночі) мала бути відповідною найшвидша на землі тварина. Мабуть, тому в парфянському образотворчому мистецтві популярні «крилаті коні», які зустрічаються на керамічних посудинах і монетах деяких правителів. Образ «крилатого коня» присутній у туркменських дестанах і епосах. Наприклад, у
