Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану - Олексій Анатолійович Кононенко

І всі люди відповідали:

– Мабуть такого способу немає.

Нарешті зустріла Ак-Памик одного старого, і він сказав їй:

– Оживити твоїх братів можна, та тільки це дуже-дуже важко.

– Нехай важко, дідусю, ти лиш розкажи як? – попросила Ак-Памик.

І старий розказав:

– Є верблюдиця, яку звуть Ак-Мая. Якщо її молоком побризкати на братів, вони миттю оживуть.[77] Та тільки ж Ак-Мая – людоїдка. Лиш тільки побачить тебе, з'їсть неодмінно. Ось верблюденя її – те людей любить. Коли хочеш добути молоко, візьми із собою гарбуз.[78]

– Спаси тебе боже! – сказала Ак-Памик старому, попрощалася з ним і пішла шукати верблюдицю Ак-Мая.

Ось прийшла вона в одну ущелину, глянула – а там блукає верблюжа.

– Ти чиє верблюденя? – запитала Ак-Памик.

– Я верблюденя Ак-Мая, – відповіло воно.

– Ну, тоді підійди до мене, – сказала Ак-Памик верблюденяті.

Почувши це, верблюденя скоком підбігло до Ак-Памик. Вона погладила його і поцілувала, а потім сказала, чому вона прийшла.

– Добре, – відповіло верблюденя, – але якщо про це дізнається моя мати, вона з'їсть і тебе і мене. Лізь до мене під черево. Я почну смоктати і наллю молока в твій гарбуз.

Ак-Памик погодилась і залізла верблюденяті під черево.

– Чи немає біля нас людей, чомусь я чую запах людини? – запитала верблюдиця Ак-Мая.

– Та тут і птах не може пролетіти, – відповіло верблюденя, – як же сюди потрапить людина?

– Ні, дитя моє, мабуть, все-таки хтось є, я чую запах людини, – сказала Ак-Мая.

– Я прийшло здалеку і нікого не зустріло, – сказало верблюденя.

Тільки-но гарбуз Ак-Памик наповнився молоком, верблюденя відірвалося від матері і відійшло. Коли Ак-Памик була вже біля свого коня, верблюдиця Ак-Мая помітила її і голосно закричала. Ак-Памик ледве встигла сісти на коня і помчала. Верблюдиця кинулася її наздоганяти, але так і не догнала.

Тоді верблюдиця сказала:

– Стань чорним каменем, моя дитино! – і зачарувала своє верблюжа. Кажуть, що, перетворившись чорним каменем, воно, бідне, і нині ще стоїть на шляху до Мекки!

Про кого тепер послухати новини? Послухайте про Ак-Памик.

Ак-Памик повернулася до своєї печери, зібрали кістки братів, розклала як треба і полила молоком верблюдиці Ак-Мая. Брати, позіхаючи і чхаючи, піднялися.

– Ох, довго ж ми спали! – сказали вони.

– Якби не я, ви спали б до дня воскресіння з мертвих, – промовила Ак-Памик і потім розповіла по порядку все, що сталося.

– Дуже тобі дякуємо, дорога сестро, – сказали брати.

А потім Ак-Памик закип'ятила чай і покликала братів:

– Сідайте, пийте!

Так семеро братів зажили знову, проводячи свої дні у полюванні. Кожен з них взяв собі дружину і влаштував той. Брати продовжували любити сестру як і раніше, але їхні дружини незлюбили Ак-Памик.

– Нас так не люблять, як її, – говорили дружини. – Давайте-но що-небудь придумаємо.

Але дружина наймолодшого брата Ак-Памик сказала:

– Ні, я не згодна. Ак-Памик мене дуже любить, і я її теж дуже люблю.

Тоді інші дружини сказали:

– Йди геть! Не хочеш діяти з нами заодно, тоді не заважай. А будеш заважати – загинеш!

Злякалася нещасна і нікому не сказала ні слова.

А шість дружин зачаклували Ак-Памик і зробили її німою. День за днем Ак-Памик чахла.

– Мила сестро, що з тобою? – з тривогою запитували її брати.

Та Ак-Памик нічого не могла відповісти. Тоді одна з дружин сказала:

– Не запитуйте у неї, що з нею. Це я знаю.

– Якщо знаєш, то скажи нам, щоб і ми знали, – попросили брати.

– Ак-Памик потрібен чоловік, її сердечко зайняти потрібно, – відповіла вона.

– Що ж, віддамо її за того, хто їй сподобається, – сказали тоді брати.

А жінка тут і каже:

– Посадіть її на верблюда і відправте в степ. Хто їй сподобається, за того вона й вийде.

Брати посадили Ак-Памик на верблюда і пустили його в степ. Ак-Памик їхала в задумі. У той час були в дорозі син падишаха і син