💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Наука, Освіта » Iсторичнi есе. Том 2 - Іван Лисяк-Рудницький

Iсторичнi есе. Том 2 - Іван Лисяк-Рудницький

Читаємо онлайн Iсторичнi есе. Том 2 - Іван Лисяк-Рудницький
покійного, короткі спогади вдови, Марії Томашівської, та о. Теодосія Галущинського й есей самого Назарука, “Томашівський як публіцист”[336], де подано таку оцінку покійного:

“...була се особистість інтелектуально сильна й велика (хоч без великої витривалости). Біля тої особистости не зможе перейти байдуже ні один ум, котрий буде займатися долею нагної землі й народу”[337].

Липинському присвятив Назарук у “Новій Зорі” дві статті. Перша це некролог, що постав під безпосереднім враженням смерти Ли-пинського[338]. Друга була написана з нагоди панахиди по Липинському, відправленої в соборі св. Юра у Львові 14 червня 1939[339]. Не зважаючи на відстань вісьмох років, щодо тону і змісту обі статті творять немов одну цілість. У своєму погляді на покійного приятеля, Назарук умів піднятися понад особисті урази й понад те, що в самого Липинського було проявом людської слабости. Про свій конфлікт з Липинським він тільки мимоходом натякає в одному місці. Статті надихані любов’ю й пошаною до пам’яті людини великого серця й великого розуму, яка, хоч неукраїнського роду, всі свої сили віддала справі державного відродження України, яка хотіла “з нас зробити велику і сильну, державну націю”[340]. Липинський, - поряд з Йосифом Пілсудським, Джозефом Конрадом і Феліксом Дзєржинським, - один з чотирьох велетнів, що їх у нашу добу видала з себе польська “кресова” шляхта. Але шлях, що його обрав Липинський, був найтяжчий і тому морально найвартісніший. Діло його життя - відновлення державної ідеології України.

“Не може бути сумніву, що Липинський се найбільший з політичних мислителів нашої землі і що черга на його розуміння ще прийде. Ще здійсняться величаві замисли його”[341].

Назарук написав ці слова в червні 1939 року, два місяці перед початком Другої світової війни. Йому самому залишалося тоді менше року життя.

В одному зі своїх ранніх листів до Липинського, писаному з Америки, Назарук назвав себе “перекотиполем”, “перелетним журавлем”[342]. Можна добачувати своєрідну закономірність у тому, що йому судилося закінчити своє бурхливе життя не в рідній хаті, але в умовинах нової скитальщини. Напередодні входу совєтських військ до Львова у вересні 1939 він подався на захід і помер у Кракові 31 березня 1940 р.

НАЦІОНАЛІЗМ{43}

ДО ДЕФІНІЦІЇ ПОНЯТТЯ

Націоналізм - в українській політичній термінології під кінець 19 віку поняття однозначне з активною національною свідомістю та патріотизмом, але згодом воно зазнало звуження. Перед першою світовою війною та під час визвольних змагань під націоналізмом стали здебільша розуміти самостійництво. А коли у 1920-их роках виникла ідеологічна течія, що прийняла назву “націоналістичної” та оформилася в організований політичний рух, поняття націоналізму набрало партійного забарвлення, яке воно в основному зберігає й нині.

Слово “націоналізм” має дещо інше значення в окремих системах. Наприклад, в СРСР поняття “буржуазний націоналізм” уживають для того, щоб плямувати національний опір неросійських народів централізмові Москви. Постійні репресії комуністичного режиму проти “націоналізму” спричинилися до популяризації цього поняття серед населення України, але воно не має окресленого ідеологічного, соціяльного та конституційно-політичного змісту. На ділі підрадянський український націоналізм був іноді “націонал-комунізмом”, тобто прагненням до емансипації УРСР з-під влади Москви при збереженні радянського устрою. В англо-американській термінології розуміння націоналізму дуже широке: воно охоплює національну свідомість, принцип національної державності і національно-визвольний рух. В англомовній літературі про Україну до “націоналізму” зараховують не тільки націоналістів у партійному значенні, але й українських патріотів інших політичних напрямків.

Для кращої диференціяції націоналізму, як одного політичного руху, від націоналізму в широкому значенні, однозначного з патріотизмом і самостійництвом, можна застосувати до першого назву, що добре відома у світовій політичній і соціологічній літературі: “інтеґральний націоналізм”. Саме у цьому значенні розглядатиметься український націоналізм далі.

ГЕНЕЗА УКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛІЗМУ

“Батьком українського націоналізму” часто називають М. Міхновського. Таке визначення його ролі не зовсім вірне. Міхновський був одним з основоположників новітнього українського самостійництва, але історично-правна, леґітимістична основа його концепції (програма відновлення “Переяславської конституції”) чужа мисленню пізнішого націоналізму, який був байдужий до конституційно-правних арґументів. Рис, притаманних націоналізмові, не знаходимо і в інших речників української самостійницької думки дореволюційного періоду: не тільки в І. Франка, Ю. Бачинського, Л. Цегельського, В. Липинського, але навіть у ранніх писаннях Д. Донцова. Виникнення націоналізму було реакцією в українській духовості на події світової війни та визвольних змагань.

Український націоналізм виник у 1920-их роках, спершу як духовий фермент молодшого покоління, як протест на упадок української державности та шукання нових доріг у повоєнній дійсності. Перші спроби націоналістичних організацій зустрічаємо у студентських середовищах Галичини й еміґрації: Група української національної молоді (Прага), Леґія українських націоналістів (Подєбради), Союз української націоналістичної молоді (Львів). Націоналістичне забарвлення мала в Галичині Партія національної роботи та її орган “Заграва” (1923-24; Д. Донцов, Д. Паліїв, В. Кузьмович), але організація скоро розпалась, а більшість її членів перейшла до відновленої націонал-демократії (УНДО). Публіцистом, що найбільше спричинився до кристалізації націоналістичної ідеології, був Д. Донцов із своєю працею “Націоналізм” (1926) й іншими публікаціями, а також редаґованим ним журналом “Літературно-науковий вісник”, згодом “Вісник”. Інші впливові публіцисти націоналізму Ю. Вассиян, М. Сціборський, Д. Андрієвський, В. Мартинець; вони друкувалися в “Розбудові нації” (Прага).

Незалежно від цих ідейно-політичних шукань, з 1920 року існувала Українська військова організація (УВО), створена гуртом старшин, головне з-поміж складу кол. корпусу Січових Стрільців (Є. Коновалець, А. Мельник, Р. Сушко, В. Кучабський, М. Матчак, Я. Чиж, Є. Зиблікевич й ін.) та УГА (Ю. Головінський, О. Навроцький, М. Саєвич, О. Сеник та ін.), з метою боротися далі за самостійність України революційними засобами. Розглядаючи себе як зародок “армії в підпіллі”, УВО спочатку включала людей різних партійних переконань, від соціялістів до консерватистів, і не претендувала на політичний провід. Але поступово ненаціоналістичні члени УВО відійшли, а керівництво наблизилося до націоналізму. Після кількарічних підготовних заходів УВО у 1929 році об’єдналася з націоналістичними ідеологічними гуртками в Організацію українських націоналістів (ОУН), що її очолив Є. Коновалець. Відтоді ОУН становила стрижень націоналістичного руху, який, проте, був ширший за неї, охопивши велике коло однодумців і прихильників. Гідне уваги, що ідеолог інтеґрального націоналізму Д. Донцов залишився поза організованим рухом.

ІДЕОЛОГІЯ НАЦІОНАЛІЗМУ

Шукаючи причин невдач українських визвольних змагань 1917-21 років, націоналісти протиставляли в українській революції маси, що стихійно прагнули власної держави, слабому проводові. Критика поодиноких помилок і невдач тієї доби переросла в націоналістів

Відгуки про книгу Iсторичнi есе. Том 2 - Іван Лисяк-Рудницький (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: