Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану - Олексій Анатолійович Кононенко

– Джигіти, не залякуйте мене. Втечею нам не врятуватися. Агаюнус – жінка розумна. Вона не буде гніватися дарма. Вона і Ґероґли заспокоїть. Ось побачите – якщо Ґероґли повернеться сюди разом з Овезом, то нам не загрожує ні смерть, ні муки. Якщо він з'явиться один, тоді нам не врятуватися…

А Ґероґли прийшов до свого дому. Овез сидів і плакав, плакала і Агаюнус, Ґюль-Ширін розповіла все про витівки Косе і джигітів. Ґероґли страшенно розгнівався, увесь напружився, вуса стирчали як піки.

Розчистка степу під бавовникову плантацію

– Так ось як віддячили мені джигіти за мою доброту, за все, що робив я для них! Всім дам скуштувати своєї шаблі!

– Сядь, заспокойся! Ти надумав загубити своїх сорок джигітів, а потім будеш шукати нових сорок?

– Хіба важко знайти сорок нахлібників?

– Сядь. Звідки ти знаєш, що нові будуть кращі від цих?

Ґероґли опустився на землю.

– Ох, Ґероґли! Мало чого на світі буває, мало хто чого скаже. Не варто гніватись на те. Джигіти твої, до яких ти звик, кращі від інших. Іди собі до мейхани. І не шаленій під час чаювання і куріння, – сказала Агаюнус.

І відправила з ним Овеза.

Джигіти сиділи в заціпенінні і чекали вирішення своєї долі.

Ось з'явився Ґероґли, з ним був Овез. І тому джигіти трохи заспокоїлися.

Ґероґли зайшов і сів, поруч з ним сів Овез. Всі мовчали – ніхто і слова не мовив. Ґероґли зрозумів, джигіти бояться – раптом він накинеться на них. «Не буду лякати їх, нехай заспокояться!» – подумав він. З сумом згадав Ґероґли все, що трапилося, самотність свою згадав, взяв до рук саз і звернувся до джигітів з піснею.

Якщо на джигіта чекає справа важка, Брат удатний, хоробрий потрібен йому, Проти розлуки, проти жорстокої долі З другом надійним, як лев, має він бути. Ящірка – драконом себе називає, Кожна тварина себе чудовиськом уявляє, Та мовчазний і сумирний справжній дракон, Щоб бути обережним – розумним слід бути. Муха думає, – я ніколи не помру, Бо я не сію, не жну і не стомлююсь, Одинокий мовить, – я ніколи не сміюсь, Брат – удатний сміливець – має бути з ним. Пліт у довгих поневіряннях пізнає ціну води, Ціну доброму молодцю знає народ, Ціну народу знає раб. На очах Благочестивого юнака сльози повинні бути. Жвавий і сильний потрібен джигіту скакун, Радісно серцю бачить такого коня, Треба, щоб у коханої чорні кучері вилися, Брови у неї немов калам мають бути. Мене називають по-різному, – імя моє Ґероґли, Хто не знає імені свого – сучий син, Я син бека, я вроджений джигіт, П'ятеро ворогів проти мене має бути.

Коли доспівав він пісню, Косе зрозумів, що вони уникли не тільки смерті, але і страждань.

– О, Ґероґли, ти так говориш