Злочини у сфері службової діяльності: кримінально-правова характеристика. - П. П. Андрушко
Н.О. Гуторова також вважає, що працівники підприємств, установ, організацій, які виконують професійні (адвокат, лікар, вчитель та ін.), виробничі (наприклад, водій) або технічні (машиністка, охоронець та ін.) функції, можуть визнаватись службовими особами лише за умови, що поряд з цими функціями вони виконують організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарські обов'язки[332].
Як уже зазначалось, П.С. Матишевський вважає, що дії лікаря і викладача у наведених прикладах носять організаційно-розпорядчий характер, з чим погодитись не можна. Тим більше не можна погодитись з А.В. Савченком, В.В. Кузнецовим та О.Ф. Штаньком, що такі дії є одночасно і організаційно-розпорядчими і адміністративно-господарськими, тобто «організаційно-розпорядчо-адміністративно-господарськими».
Терміни (поняття) «посада» і «служба» та «посадова особа» і «службова особа», які вживаються у різних законодавчих актах, за змістом не співпадають. Зокрема, поняття «посадова особа», що вживається у Законі України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 р.[333], та «службова особа», що вживається у статтях КК, за змістом також не співпадають.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про державну службу» посадовими особами вважаються керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій[334]. Виходячи з цього визначення поняття «службова особа», яке вживається у КК, і поняття «посадова особа», яке вживається у Законі України «Про державну службу», за змістом є сумісними поняттями, які знаходяться у відношенні часткового співпадання. На відміну від посадових, до службових осіб відносяться також і особи, що здійснюють функції представника влади, а також обіймають посади, пов’язані з виконанням адміністративно-господарських обов'язків. З іншого боку, до службових осіб не належать особи, на яких покладено лише здійснення консультативно-дорадчих функцій, які є в той же час посадовими особами.
У Законі України «Про державну податкову службу в Україні» від 4 грудня 1990 р. в редакції Закону від 24 грудня 1993 р. щодо правового статуту працівників податкової міліції вживаються терміни і «посадова особа», і «службова особа». Зокрема, ст. 25 цього Закону має назву «Відповідальність посадових і службових осіб податкової міліції». Згідно з ч. 1 цієї статті посадова чи службова особа податкової міліції у межах повноважень, наданих цим Законом та іншими Законами, самостійно приймає рішення і несе за свої протиправні дії або бездіяльність дисциплінарну відповідальність згідно з Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ або іншу, передбачену законодавством, відповідальність[335]. У Законі України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» від 23 червня 2005 р. також вживаються терміни «посадова особа» і «службова особа». При цьому у названому Законі вживаються терміни «персонал Державної кримінально-виконавчої служби України» та «працівники кримінально-виконавчої служби»[336].
Аналіз положень цього Закону дає підстави для висновку, що поняття «персонал Державної кримінально-виконавчої служби» у ньому вживається як родове поняття щодо його складових понять «особи рядового складу кримінально-виконавчої служби»; «особи начальницького складу кримінально-виконавчої служби», «працівники кримінально-виконавчої служби», різновидом яких є «спеціалісти, які не мають спеціальних звань, які працюють за трудовим договором в Державній кримінально-виконавчій службі України» (ст. 14 Закону). Працівники кримінально-виконавчої служби працюють в Державній кримінально-виконавчій службі України за трудовими договорами. На спеціалістів Державної кримінально-виконавчої служби України, які не мають спеціальних звань, поширюється дія Закону України «Про державну службу», а віднесення посад цих спеціалістів до відповідних посад державних службовців проводиться Кабінетом Міністрів України (абз.2 ч.8 ст. 14 Закону).
Окремих (самостійних) категорій службових та посадових осіб як персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України названий Закон не виділяє. Очевидно, що такими особами можуть визнаватись як особи начальницького складу кримінально-виконавчої служби, так і працівники, в тому числі спеціалісти, такої служби, а за певних обставин — і особи рядового складу кримінально-виконавчої служби, залежно від того, якими повноваженнями (правами і обов'язками) вони наділяються згідно з Законом та локальними нормативними актами і наказами керівників у зв'язку з виконанням ними покладених на них обов'язків.
Особовий склад Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України складають особи рядового і начальницького складу, які проходять службу за контрактом, державні службовці та інші працівники, з якими укладається трудовий договір (ст. 10 Закону від 23 лютого 2006 р. «Про Державну службу спеціального зв’язку та захисту інформації України»[337]).
Закон "Про державну виконавчу службу" від 24 березня 1998 р. відносить державного виконавця до представника влади, який "здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, "у порядку, передбаченому законом (ч. 2 ст. 4 Закону)[338].
Крім того, згідно з ч. 1 ст.6 цього Закону, за своїм правовим статусом працівники органів державної виконавчої служби є державними службовцями.
Службовими особами повинні визнаватись і особи, які обіймають у об'єднаннях громадян (громадських організаціях чи політичних партіях) чи в інших некомерційних недержавних установах чи організаціях, зокрема благодійних фондах, та створених ними суб'єктах господарювання, посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи
