Європейська конвенція з прав людини та кримінальний процес - Джеремі Макбрайд

1. Призначення цього посібника — сприяти тому, щоб судді, прокурори та адвокати враховували вимоги Європейської конвенції з прав людини (надалі — Європейська конвенція) та, зокрема, практику Європейського суду з прав людини (надалі — Європейський суд) при тлумаченні й застосуванні норм кримінально-процесуальних кодексів та інших законодавчих актів, які стосуються сфери кримінального судочинства. З цією метою наводяться витяги з ключових рішень Європейського суду та колишньої Європейської комісії з прав людини (надалі — Європейська комісія)[1], в яких викладено рішення щодо заяв про порушення однієї чи декількох норм Європейської конвенції в процесі провадження слідства, висунення обвинувачення або судового розгляду справ про інкриміновані злочини, а також у межах апеляційного чи іншого провадження, що має стосунок до кримінального процесу.

2. Використання витягів з цих рішень для ілюстрації різних вимог Європейської конвенції, які визначають здійснення кримінального процесу, не тільки свідчить про те, що в самому тексті Конвенції не міститься достатніх вказівок на межі поширення цього документа (оскільки це в різних ситуаціях значною мірою залежить і від тлумачення, яке дають його положенням два згадані органи), але також дає певне уявлення щодо того, яким чином слід застосовувати ці вимоги в конкретних ситуаціях з огляду на обставини вибраних справ.

3. Значення Європейської конвенції для тлумачення та застосування норм кримінально-процесуальних кодексів та інших законодавчих актів, які стосуються цієї сфери, випливає як із положень самої Конвенції, в яких чітко визначено вимоги щодо функціонування системи кримінального судочинства, так і з багатьох інших положень, в яких в імпліцитному вигляді вміщено низку вимог, що також мають бути враховані.

4. Чітко сформульовані вимоги насамперед постають із права на свободу та особисту недоторканність за статтею 5 та з права на справедливий судовий розгляд при розв’язанні питання про кримінальні обвинувачення за статтею 6, а також із права на оскарження в кримінальних справах, права на компенсацію за незаконне засудження та права не бути відданим до суду чи покараним двічі, що закріплене, відповідно, в статтях 2, 3 та 4 Протоколу № 7.

5. Імпліцитно сформульовані вимоги Європейської конвенції постають, зокрема, з права на життя за статтею 2 та з заборони катувань, нелюдського поводження чи покарання за статтею 3 (що є важливим в таких питаннях, як застосування сили при вчинені спрямованих на забезпечення правопорядку дій, при розслідуванні ймовірних злочинів та проведенні допитів), з права на повагу до особистого та сімейного життя, житла та кореспонденції за статтею 8 (що не тільки накладає важливі обмеження на способи розслідування злочинів та отримання доказів, але й впливає на обмеження, що їх може бути накладено на арештованих або затриманих осіб, та публічність, яка може характеризувати певні аспекти кримінального процесу), з права на свободу вираження поглядів за статтею 10 (що пов’язане не лише з висвітленням кримінального провадження, але й із встановленням меж, в яких дозволено критикувати систему кримінального судочинства, зокрема з огляду на здійснення судочинства в конкретній справі), з права на мирне володіння майном за статтею 1 Протоколу № 1 (яке має бути дотримане в ході правозастосовних дій і яке може бути важливим в контексті заходів, яких вживають для збереження цілісності доказів вчинення злочину або доходів, здобутих внаслідок вчинення такого злочину) та права на вільне пересування за статтею 2 Протоколу № 4 (що може впливати на обмеження, які накладають на осіб, підозрюваних у вчиненні злочинів, на час розслідування злочину або судового розгляду справи).

6. Цілком можливо, що поняття, вміщені в кримінально-процесуальних кодексах та інших законодавчих актах, які стосуються сфери кримінального судочинства, відбивають та охоплюють багато — якщо не всі — з вимог Європейської конвенції в питанні кримінального процесу. Однак лише їхнє практичне застосування визначає те, чи були справді дотримані вимоги Європейської конвенції. Врахування того, як Європейський суд та колишня Європейська комісія тлумачили й застосовували положення Європейської конвенції в конкретних обставинах, може слугувати практичним орієнтиром, коли йдеться про тлумачення та застосування норм кримінально-процесуальних кодексів та інших законодавчих актів, які стосуються сфери кримінального судочинства, гарантуючи тим самим, що взяте за статтею 1 Європейської конвенції зобов’язання забезпечувати викладені в ній права та свободи буде належним чином виконано.

7. Розглядаючи значення Європейської конвенції для кримінального судочинства, не слід забувати про те, що права й свободи, які вона гарантує, — зокрема право на зібрання, об’єднання, вираження поглядів, особисте життя й віросповідання за статтями 8-11, так само як і заборона ретроспективних покарань за статтею 7, — також встановлюють суттєві обмеження в сфері застосування кримінального права. Однак у цьому посібнику про такі обмеження не йдеться, оскільки основну увагу в ньому приділено здійсненню кримінального процесу за умов, коли не виникає питання про припустимість притягнення до кримінальної відповідальності.

8. Слід також зазначити, що зміст поняття «кримінальний» для цілей Європейської конвенції не обмежується тим, як його розуміють у праві будь-якої держави, для котрої вона має обов’язковий характер. Як і багато інших норм Європейської конвенції, термін «злочин» Європейський суд і колишня Європейська комісія розглядають як такий, що має самостійне значення, внаслідок чого, хоча класифікація чогось як «кримінального» у внутрішньодержавному праві й відіграватиме вирішальну роль при застосуванні різноманітних вимог Європейської конвенції до відповідного провадження, той факт, що якесь провадження з погляду внутрішньодержавного права не належить до цієї категорії, не заважає розглядати такі вимоги як застосовні до такого провадження.

9. Як свідчать наведені в першому розділі цієї книги витяги, особливо важливим в цьому контексті фактором є те, чи має відповідна норма загальний характер при застосуванні, було накладене стягнення за своєю природою штрафом чи покаранням, було воно пов’язане з позбавленням волі чи було оформлене в якийсь інший спосіб (наприклад, передбачало виплату значної суми грошей). Внаслідок застосування цих критеріїв принаймні деякі дисциплінарні правопорушення в місцях позбавлення волі, адміністративні порушення правил дорожнього руху і штрафні санкції податкових органів розглядались як «кримінальні» в розумінні Європейської конвенції. Таке трактування не означає, що подібні справи