Квіти в легендах і переказах - М. Ф. Золотницький

— Хто там скаржиться? — запитала Флора.

— Це я, — відповів барвінок.

— Що ж тобі треба, чому ти плачеш?

— Я плачу тому, що ти, мати усіх квітів, не обдаруєш мене навіть поглядом, забуваєш про мене, тоді як фіалці — уся твоя увага й ласка.

Флора глянула на маленьку рослину, котру зовсім не знала, а, може, просто забула, оскільки навіть боги не в змозі запам'ятати усіх. створених ними істот, й запитала:

— А як тебе звуть?

— Мене ніяк не звуть,— відповів барвінок,— я ще не маю імені.

— То що ж ти хочеш?

— Я хотів би мати якийсь такий тоненький приємний запах, як у фіалки. Дай мені його, Флоро, і я тобі буду дуже і дуже вдячний.

— Ні, цього, на жаль, я тобі не можу дати,— відповіла Флора.— Цю чудесну властивість рослина одержує у момент свого виникнення з волі творця і передається їй разом із першим поцілунком того генія, котрому доручено її оберігати. Ти ж народився без запаху.

— Ну, то нагороди ж якимось особливим даром, котрий порівняв би мене з фіалкою, на яку я схожий навіть забарвленням, а проте ніхто не помічає.

— Гаразд, — відповіла богиня, — квітни ж ти довше, аніж фіалка, квітни й тоді, коли фіалка давно вже буде мертвою.

— Спасибі тобі, Флоро, це великий дарунок. Тепер, коли закохані шукатимуть по всьому саду й не зустрінуть більше фіалки, то, можливо, вони звернуть увагу й на мене. І, зірвавши, прикріплять квіти барвінку до своїх гарячих грудей.

— Можливо,— відповіла богиня.

— Але ось що я тебе ще попрошу. Зроби мої квіти більшими, ніж у фіалки,— додав барвінок.

— Якщо хочеш — і це я можу зробити. Нехай твої квіти будуть більшими. Величина — то протилежність глибини, — мовила Флора вже роздратовано, обурюючись впертою наполегливістю маленької рослинки, й хотіла вже йти, проте та безвісна маленька квіточка була, здавалося, усе ще невдоволена.— То що тобі ще потрібно? — запитала Флора.— Ти одержиш більші, ніж у фіалки, квіти й цвісти будеш довше за неї — хіба цього мало?

— Так, Флоро. Якщо ти така вже милосердна до мене, то дай мені якесь ім'я. Бо без нього я — все одно що бурлака чи волоцюга.

Замість того, щоб розсердитись, Флора усміхнулась.

— Гаразд,— погодилась вона,— це дуже просто, ти матимеш назву Pervinca (переможна), тобто рослина-переможниця, оскільки, хоч би там що, а хочеш перемогти скромнішу й красивішу сусідку свою. Нехай же ім'я твоє підкреслюватиме твій заздрісний характер.

І ось з того часу наш барвінок має наукову назву Pervinca або Vinca.

Зазначимо також, що барвінок відігравав певну роль і у віруваннях слов'янських народів, зокрема — наших предків. Так, Афанасьєв у своїх «Поглядах слов'ян на природу» розповідає, що іноді у старовинних переказах квіти й рослини виростають із тіл убитих, розкриваючи страшні злочини. Як приклад наводиться карпатська колядка, де Боже дерево, м'ята й барвінок виросли з попелу трьох сиріт, убитих і спалених злою мачухою за те, що вони не встерегли золотої ряски на конопельках. Про мачуху діти-покійники свідчать:

«Вона нас спалила на дрібний попілець,

Вона нас посіє та й на городі.

Та з нас ся вродить троїсте зілля:

Перше зілейко — Боже деревце,

Друге зілейко — рута м'ята,

Третє зілейко — зелений барвінок».

Про щось подібне йдеться і в іншій українській пісні, що наводиться у збірці Мордовцева: «Іване! Посічу тебе, мов капусту. Посію на трьох городах, і вродиться три зіллячка: барвінок, любисток і волошка».

Нарешті, барвінок відіграє ще й до цього часу помітну роль і в українських весільних обрядах, зокрема у випіканні весільного короваю. За твердженням Маркевича, коровай печуть родичі нареченого за день до весілля у його хаті. Коровай печуть із двох різновидів борошна: пшеничного та житнього. При цьому з житнього готується лише його дно — нижня кірка. Замішуючи пшеничне тісто, коровайниці співають:

«Засвіти, Боже, із раю Нашому короваю,

Щоб було виднесенько Краяти дрібнесенько...»

Потім усі вигукують: «Та цілуйтеся, та милуйтеся», — і коровайниці починають обіймати й цілувати «кучерявого».

Тим часом мати нареченого виносить горілку й закуску, садовить усіх за стіл, пригощає, поки печеться коровай. Коли ж він спечеться, то всі, уставши з-за столу й помолившись Богу, виймають його з печі й на довгому рушнику ставлять на стіл.

У цей час приходить наречена з дружками й починають гільце вити.

Гільце вити — завивати деревце — звичай, у якому відіграє роль і наш барвінок. Наречений вирубує молоду сосонку або вишню й запрошує собі на допомогу товариша чи родича, котрий одержує назву «боярина». «Боярин» вносить гільце до хати, стромляє у коровай. Тоді наречена, попросивши благословення, сідає з дружками за стіл, прикрашає гільце, в'ючи з барвінку гірлянди, складаючи букетики. При цьому співають:

«Благослови, Боже,

Благослови, Боже,

Нам гілечко звити,

Сей дім звеселити;

Ой ми гільце вили,

Та ми меду не пили,

А все теє пиво,

Зеленеє вино...»

Якщо ж нема барвінку, то плетуть гірлянди з калини, а іноді навіть з різних кольорових смужок паперу, але барвінкові віддають перевагу як символу вічного усталеного буття...

Коли плетуть гірлянди й прикрашають гільце, молода частує подруг — для підтримання сил — медом, а немає меду — підносить по чарці горілки. Звивши гільце в хаті молодого, усі вирушають до молодої таке ж гілечко вити.

У день весілля коровай із гільцем урочисто ставлять на святковий стіл й ріжуть на стільки шматочків, скільки присутніх — і неодмінно, щоб кожному дісталось. Ось чому у пісні й співається; «Поможи, Боже, порізати коровай дрібніше...»

Улюблениця Японії, квітка смерті — хризантема

Небагато можна назвати квітів, котрі б так швидко й так міцно завоювали б симпатії публіки й садоводів, як хризантема. Згадаймо, чи давно хризантема була улюбленицею Китаю та Японії, а в нас її зустрічалося усього лиш два-три різновиди? А тепер — яких тільки сортів хризантеми