Квіти в легендах і переказах - М. Ф. Золотницький

Взагалі, створюючи насичені життям і рухом сцени, японські художники-садівники зуміли досягти такого поєднання мистецтва з природою, подібного якому у нас не існує. А відтак — цілком зрозуміло, чому виставка імператорських хризантем справляє таке глибоке враження не лише на японців та їхнього імператора, але й на всіх європейців, кому пощастило відвідати хоч одну з них.

Але такі цікаві сцени й картини, створені з квітів хризантеми, демонструються не лише на імператорських виставках в Данго-Цака. Подібні виставки влаштовуються і в багатьох інших японських містах і навіть у невеличких селах, відомих своїми садівниками-любителями. Тільки на таких, провінційних, виставках сюжети сцен і баталій значно прозаїчніші, дійових осіб виготовляють з дерева або з глини й опорядковують їх квітами.

Тут, наприклад, ви побачите якого-небудь торговця з його товаром, продавщицю чаю; групу жінок за чаєм в саду; дітей, які ловлять або годують рибу, і тому подібне. Одначе й тут, як і на імператорських виставках, особливою чарівністю відзначаються барви хризантем, підібраних для імітування одягу. Усі постаті виготовлені в натуральну величину й розміщені в невеличких балаганах, куди люд заходить, сплативши кілька дрібних монет. І глядачів тут завжди вистачає.

Батьківщиною хризантеми звично вважають Китай, звідки вона перенесена до Японії і де так прижилася, що її мають у цій країні за туземну рослину.

Але існує й протилежна думка, мовляв, якраз навпаки: спочатку хризантема з'явилась в Японії, а вже звідси перенесена до Китаю.

І цю думку підтримує одна з легенд.

Розповідають, що в 246 році до народження Христа правив Китаєм дуже жорстокий імператор. Він нібито довідався, що на берегах одного з не дуже віддалених островів є рослина, із соку якої можна приготувати еліксир життя. Але щоб еліксир не втратив своєї чудодійної сили, рослину повинна зірвати людина з чистим серцем.

Ясна річ, ні сам імператор не підпадав під це визначення, ні будь-хто з його придворних.

Тоді один із наближених лікарів запропонував: потрібно вибрати 300 юнаків і дівчат й послати їх на острів по рослину — певно ж, серед них знайдеться чимало людей з чистим серцем. Імператор схвалив цей план, й експедиція рушила на один з островів, де тепер Японія.

Чи відшукали вони рослину — невідомо, відправлені джонки так і не повернулися, а імператор помер.

Одначе стверджують, що лікар, замість того, щоб шукати рослину, захопився різними веселими пригодами і, якщо й відшукав її й приготував еліксир — то хіба лиш для себе.

А прибула на острів молодь, цвіт китайського народу, започаткувала нову міцну державу, на чолі якої знову ж таки нібито став посланий по рослину лікар.

Не менш шанована хризантема і в Китаї, де взагалі любов до квітів, особливо серед жінок, надзвичайно поширена. Китаянка вважає свій туалет неповним, якщо не прикрасить чорного блискучого волосся квіткою, а тому, коли нема живої, користується штучною. Єдині жінки в Китаї, котрим не можна прикрашатися квітами,— це вдови, молодші сорока, але як тільки вони сягають цього віку, заборона знімається. Зауважимо, до речі, що японки, навпаки, вважають: прикрашати волосся живими квітами — непристойно. Це більше ли-чить дитині. У Китаї хризантема — найулюбленіша квітка поряд з півонією і на честь її названо дев'ятий місяць китайського року. їй же присвячено дев'ятий день цього місяця. Зірвана цього дня хризантема, за народним повір'ям, набуває магічної сили. Разом із живицею (сосновою смолою) її перероблюють на таємничу мікстуру, вживання якої оберігає від старості.

В Чемгу, головному місті Сичуані, розташовано храм із зображенням генія — охоронця хризантеми в образі молодої дівчини, котра випила вино з її пелюстками, тому й стала безсмертною.

Із квітів хризантеми китайці готують дуже смачний десерт, його подають і в ресторанах, і в приватних будинках. Готують його, як стверджує французька газета «Gaulois», так.

Беруть свіжу квітку, старанно миють її, обривають пелюстки й кладуть у суміш битих яєць з борошном, потім виймають, швидко вмочують в гаряче масло, розкладають на півхвилини на папері, щоб він всотав у себе надлишок масла, посипають цукром і подають.

Цей продукт дещо нагадує прекрасні тістечка із квітів горобини, котрі часто готують в Україні. Десерт із хризантеми, як стверджують, надзвичайно смачний, і тепер увійшов в таку моду в Нью-Йорку, що китайські ресторани там завжди переповнені.

У Європі хризантема уперше з'явилася в Англії. Сюди вона завезена в XVII столітті (1676 рік) голландцем Реєде, і певний час, очевидно, залишалася тільки там, і про неї мало хто знав. Справжнім же роком її поширення в Європі слід вважати 1789-й, коли капітан П'єр Бланшар привіз хризантему в Марсель. Проте цей різновид квітки ще не був одним із тих пишних, вишуканих сортів, що ми звикли бачити, він скоріше нагадував ромашку, тому й не привернув до себе особливої уваги.

Але вже в 1829 році тулузький садівник Берне почав вирощувати її з насіння й одержав кілька нових сортів гарного забарвлення. Тоді його приклад не забарились наслідувати й інші. Успіх був значним, і вже в 50-х роках було одержано близько 300 різновидів хризантеми, що різнилися не лише забарвленням, але й формою квітки.

Проте минуло ще майже півстоліття, поки хризантема, сягнувши визначної краси, ввійшла у нас в моду й стала однією з улюблених зимових квітів. Пізнє цвітіння, причому саме в ту пору, коли щезають майже всі квіти, сприяло її популярності. Тепер, як уже сказано, хризантема в такій пошані, що восени в Парижі, Лондоні, у багатьох містах Німеччини щорічно влаштовуються виставки цих квітів, де за найкращі її сорти шанувальники платять великі гроші.

Серед європейців найбільше захоплюються хризантемами англійці, і тепер в Англії не побачиш саду, де б не було цієї квітки. Хризантема чудово переносить англійські тумани й цвіте до настання легких приморозків.

Англійці захоплювались нею й тоді, коли повсюди в Європі на цю квітку майже зовсім не звертали уваги. Свідченням тому може слугувати святкування в Кришталевому палаці в Лондоні у 1859 році дня народження Шіллера — бюст великого поета був оточений тисячами хризантем усіх кольорів і різновидів, які тільки тоді існували.

Однак у Європі хризантема — квітка, здебільшого, сумного призначення. ЇЇ мають за символ безмовної глибокої туги й часто кладуть на труну й на могилу покійного. Так чинять і французи, й італійці. Ось чому, мабуть, Мантегацца вважає хризантеми — квітами мертвих й розповідає про їхнє походження сумну легенду.

«Жила багато років тому в одному італійському містечку бідна жінка. Чоловік у неї був гіркий п'яниця,