Квіти в легендах і переказах - М. Ф. Золотницький
У горах Тібету зустрічаються також гігантських розмірів написи, висічені на скелях або прикріплені до них на великих камінних таблицях: «Оm Mani Padmi Опі», тобто: «Хай благославиться він (Будда) з лотосом і коштовним каменем» — молитовне вітання, з яким звертаються до Будди.
А іноді до нього звертаються й так: «От Mani Padme» «Перлина творіння в лотосі», оскільки, згідно з булдистськими віруваннями, створення світу — це послідовне творення численної кількості лотосів, котрі вміщуються одна в одному до нескінченності — стільки разів, що й наш розум відмовляється порахувати.
Так само вітають Будду й індійські буддисти, котрі, перемежовуючи поетичні легенди про різні рослини й тварини із життям своїх богів, не забувають у них і про священний лотос.
За однією з таких легенд, творець світу переслідувався і був переможений своїм непримиренним ворогом — водою. Ніде він не знаходив ні спокою, ні захисту, поки не сховався у трояндоподібних квітах лотоса. Тут він очікував у безпеці слушної хвилини, а потім вийшов із своєї чудесної в'язниці й усюди почав велично сіяти добро й достаток. Тому індуси й покладають квіти лотоса з його плодами на жертовник своїх богів, а також прикрашають ними храми.
З лотосом пов'язане й саме народження Будди.
«Коли настав час Будді з'явитися на світ, — розповідає індійська легенда, — то всі квіти царського саду, білі, червоні й сині лотоси на ставах розкрилися й немов завмерли в очікуванні великого дива; так само на мить завмерли у своєму розвиткові й усі рослини та листя на них. Тоді Майя, матір Будди, зійшла з паланкіна й рушила в сад. З її наближенням, на знак благоговіння, дерева схилялися до землі, а тієї хвилини, коли вона звільнилась від тяжа, земля сколихнулась, і з неба випав щедрий дощ із німфей та лотосів. Слуги кинулись до новонародженного Будди, щоб підтримати його, але, вирвавшись із рук, він пішов сам. І всюди, де тільки його нога ступала на землю, виростав величезний лотос».
Точнісінько такий самий дощ із квітів падає з неба на Будду, коли його, дитину, ведуть до храму, аби дати йому ім'я, коли уперше ведуть до вчителя, коли він вирушає, щоб усамітнитись для посту й молитви, і коли одержує перемогу над злим духом Мара, котрий спокушав його. Нарешті, лотоси усіх кольорів падають з неба на тіло Будди, коли на сьомий день після смерті його кладуть на багаття, щоб спалити...
Але не тільки індуси-буддисти обожнюють лотос, перед ним схиляються, особливо ж перед спорідненим його різновидом, не-люмбіумом,— шанувальники Брами.
Обдаровані багатою уявою й схильністю до споглядання, браміни вбачають у лотосі символ плодотворних сил природи, що зазнають вічних змін. За їхнім твердженням, у щедро встеленій лотосами й не-люмбіумами воді, коли вона блищить у яскравому промінні сонця або сріблясто переливається у місячному сяйві, можна спостерегти й відчути, як відбувається творення організму з рідкого елемента, а в самому лотосі змагаються вогонь і вода, рідка і тверда речовини. Ось чому Брама, батька усього сущого, як і Буд, зображують завжди з лотосом у руці або впокоєним на лотосі.
В одному з гімнів Вед про Браму співають:
«Він перебуває, заглиблений в небесні роздуми про лотос,
Квітка якого утворилася, коли він
діткнувся до нього
Своїм золотим промінням...»
Так само оспівується й Вішну, володар і повелитель Всесвіту: його дихання — то пахощі лотоса; він перебуває не на землі, а на дев'яти золотих лотосах, принесених самими богами.
Проте у дивовижного лотоса завжди була суперниця — троянда — улюблениця Вішну, але Брама протягом тривалого часу не хотів визнавати за нею першості, аж поки, нарешті, йому довелось погодитись. Це сталося ось як.
Одного разу Вішну, як стверджує індуська легенда, купаючись у чистих водах священного озера, раптом побачив, як розкрився лотос й звідти вийшов Брама, пропонуючи помилуватися його дивовижною, найпрекраснішою з усіх квіткою.
— Hi,— сказав Вішну,— найкраща квітка — у моєму раю. Вона рожева, як вранішня зоря, а запах її п'янкіший від усіх інших.
Брама усміхнувся:
— Якщо ти кажеш правду, то я готовий поступитися на твою користь першістю серед богів.
— А якщо не віриш, підемо подивимся,— сказав Вішну.
Брама погодився, й вони рушили. Йшли повільно, поважно,-як і належить богам, і надвечір прибули до раю Вішну.
Тут господар повів свого царственого відвідувача під перламутрове склепіння й показав дивовижну квітку, божественні пахощі якої виповнювали усе навколишнє повітря.
— Ось,— сказав він,— найпрекрасніша квітка райських садів.
Тієї ж хвилини троянда нахилилась до нього і її пелюстки розступилися, щоб пропустити чарівну красуню Лакшмі, вже згадувану у розділі про троянду.
Лакшмі стала на коліна, прошепотіла:
— Направлена із серця троянди дружиною тобі, явилась винагородити твою правдивість та вірність.
Вішну підняв свою наречену, відрекомендував Брамі, а той, вражений її красою, дотримав свого слова.
— Віднині,— мовив він,— Вішну буде перший із богів, оскільки, суща правда — найчарівніша, найпрекрасніша квітка таки у нього...
Синя птаха, що підслухала ці слова,— свідчить далі легенда,— не забарилась розповісти про це лотосу, і квітка Брами, дивовижно біла, одразу ж набула зеленуватого відтінку від заздрощів, який так і залишився з нею назавжди, тоді як троянда, дружина Вішну, чиста, прекрасна й пахуча, як завжди...
Про лотос у індусів побутує чимало прислів'їв та приказок.
Так, наприклад, кажуть: «Квіти лотоса підтримують Вішну так само, як і його шанувальники». «Квіти лотоса — корабель, на якому потопельник серед океану життя може знайти порятунок». «Лотос — друг сонця. Коли місяць зі своїм холодним промінням щезає, лотос розкривається».
Одне слово, ведучи мову про лотос, індус, чи то в прозі, чи у президіє шкодує найпохвальніших означень для цієї квітки. Вона — бажана й чарівна для усіх закоханих, хоча, на противагу уявленням єгиптян, лотос сприяє не збудженню, а стримуванню пристрастей. А коли в прадавні часи в Індії приносили богам людські жертви, то збирали кров на пелюстку лотоса,
