Квіти в легендах і переказах - М. Ф. Золотницький

Барвінок завжди мав широке визнання і в сусідній Німеччині, через свою прекрасну синю барву був навіть суперником незабудки і, разом з іншими ранніми квітами, його вважали провісником весни. А оскільки його блискучо-зелене тверде листя не гинуло від холоду й зимою і під снігом зберігало свій колір, то незабаром квітку перенесли з лісу в сади як символ радісної життєвої сили. Звідси, від людських осель, барвінок потрапляє на кладовища, знаменуючи невмирущу пам'ять про дорогих серцю покійних.

І, отже, людина, споконвіку прагнучи залишитись молодою, радісною й щасливою, почала приписувати барвінкові особливу чарівну силу.

Так, наприклад, серед австрійців й до цього часу існує повір'я, буцімто, якщо в ніч на св. Матвія (24 лютого) дівчина кине вінок з барвінку в річку або в ручай і потім, покрутившись із зав'язаними очима на березі, знайде і спіймає його, то він стане її вінчальним вінком.

Ганноверці таке ворожіння здійснюють дещо інакше. Воно також відбувається в ніч на св. Матвія, проте ганноверські дівчата плетуть не один, а два вінки — один із барвінку, другий — із соломи, й пускають на воду у великій посудині, крім того, на дно кладуть іще жменю попелу. Потім дівчині, котра прагне випробувати долю, зав'язують очі, вона, покрутившись, повинна взяти навпомацки один із вінків: якщо з барвінку — цього ж року вийде заміж, якщо із соломи — їй загрожує якесь нещастя, а якщо діткнеться попелу — то смерть.

Барвінкові властиво, на думку німців, відганяти всіляку нечисть. Але для цього його треба збирати восени між двома святами на честь Пресвятої Богородиці: між 15 серпня — днем Успіння Пр. Богородиці й 8 вересня — днем Її народження. Якщо такий барвінок, зірваний у цей час, носити при собі, то над тим, хто його носить, не матиме ніякої влади ні диявол, ані нечиста сила. А якщо його почепити над дверима оселі, то будь-яка нечисть не в змозі буде й поріг переступити. І тому зірваний барвінок ніколи не слід викидати надвір, у сміття, а завжди в ручай, щоб не загинув од спраги.

Посаджений в саду барвінок приносить щастя, а вміщений у букет — неодмінне кохання. На тій же підставі барвінок висаджують на могилах, сплетені з нього вінки кладуть в узголів'ї померлих, оскільки вони, нібито, мають властивість зберігати тіло від розкладу.

За середньовіччя барвінок застосовували у судових розглядах і розправах над звинуваченими у стосунках з дияволом. Суддя повинен був, викликаючи диявола, зірвати листок барвінку і, виголошуючи ім'я підозрюваного або звинуваченого, кинути його на сковороду з киплячим салом. І ось, якщо листок залишався на сковороді в салі, то чоловік — невинний, а якщо вискакував із сковороди — це означало, що продав душу дияволу. У другому випадку — наслідок був жахливий. Звинуваченого спалювали на вогні.

Усі чародійні властивості, що їх німці приписують барвінку, пояснюються його дивовижною живучістю. Якщо в букеті є гілочка барвінку — вона житиме, поки у вазі зберігається краплина води. Усі інші квіти за цей час засохнуть — барвінок Зеленітиме і, посаджений в землю, пишно розростеться. Ось чому німці називають його «Immergriin» (вічнозелений) або «Sinngriin» (вічна думка). Про цю останню назву існує такий переказ.

Одного разу кілька гілочок барвінку помістили в букеті з чарівних троянд й поставили разом у вазу з водою. Троянди цвіли, дивовижно пахли, викликаючи загальне захоплення, але потім почали втрачати барву, зів'яли й осипались. Сумні рештки цих троянд прибрали, у вазі залишились тільки гілочки барвінку, котрі все зеленіли. Минув час, гілки пустили коріння й почали рости. Тоді їх вийняли з води й посадили у ящик із землею поряд з іншими квітами на балконі, а згодом — забули про них.

Минуло літо, минула осінь, настала зима. І квіти, і ящик на балконі, і сам балкон замело снігом, ударили люті морози й скували усе живе. Померзли, здавалося, не лише квіти, а й гілочки барвінку, й весною їх збиралися викинути, але яким було здивування, коли виявилось, що барвінок не тільки не загинув — зеленіє й суціль вкрився чудесними синіми квіточками. Тоді люди вигукнули: «Вони вічні, як вічна думка» (Sinn).

Проте відомий німецький філолог Ф. Зенс інакше пояснює це слово. Він вважає, що його потрібно писати з одним п, як давньо-німецьке Sin, що означає — «вічно, тривалий час».

З барвінком пов'язано також чимало забобонів.

У німецьких Альпах в’ють із барвінку вінки й чіпляють над вікнами. Кажуть, такий вінок охороняє від удару блискавки. А в Dreissigtage — тридцятиденний період від Успіння Пресвятої Богородиці і до Її Різдва, на думку тірольців, котрі все ще вірять у нечисту силу, барвінок допомагає викривати відьм. Вони, буцімто, завжди ходять з обличчям, повернутим догори, але цього нікому не видно. Отже, якщо хтось хоче побачити таку відьму, мусить почепити вінок з барвінку над вхідними дверима й тоді неодмінно побачить, коли вона насмілиться увійти в дім. Тільки для цього треба брати не великий барвінок (Vinca major), а малий (V. minor), котрий в Альпах ще називають фіалкою мерців (Todtenveilchen), бо з нього плетуть вінки для могил.

Такий барвінок, крім того, щоб володіти цією викривальною силою, повинен пролежати деякий час у церкві під молитовником пастора. Зібраний в інший період, аніж у цей тридцятиденний, барвінок може бути використаний відьмами на шкоду домашній худобі або для розбрату між людьми.

Фіалкою, чи квіткою смерті, називають барвінок в гористих місцевостях, може, й тому, що у деяких швейцарських містах, наприклад, у Цюріху, існує серед дітей дуже дивна гра у ворожіння.

Беруть квітку і, тихенько стискаючи чашечку, намагаються зробити так, щоб визирнули тичинки. І при цьому примовляють:-«Смерть, смерть, виходь». Скільки разів той, хто ворожить, скаже слово смерть, перш, ніж визирнуть тичинки, стільки ж років йому залишилось жити. Одне слово, щось на зразок того, як у нас ворожать,— скільки разів прокує зозуля.

Барвінок, крім символу невмирущості, ще має славу квітки заздрощів. Пояснюючи це, Паоло Мантегацца розповідає таку казку.

«Розпускаючись одним із перших весною, як і пахуча фіалка, барвінок вважав себе вкрай ображеним через те, що всі люди й боги звертають увагу на фіалку, а не на нього, хоча за красою свого листя і квітів він ніскільки не гірший, хіба що йому не вистачає її чарівного запаху. І ось одного разу, коли Флора спустилась весною на землю й, зачарована п'янким