Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 666. С. 215–216; Спр. 37. — С. 231–232.
ВЕРНИГОРА Єфрем Леонтійович
(07.06.1884-?) — підполковник Армії УНР.
Народився у м. Путивль. Брав участь у Першій світовій війні. Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.
На службі в Дієвій армії УНР з 1919 р. У 1920–1921 рр. — помічник командира 49-го куреня 6-ї Січової дивізії Армії УНР.
ЦДАВОУ. — Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 94. — С. 6.
ВИБОРНИЙ Тиміш
(?—?) — командир полку Дієвої армії УНР.
У російській армії — молодший офіцер.
На початку 1919 р. служив у РСЧА — у 14-му радянському стрілецькому Миргородському полку.
18.04.1919 р. підняв повстання проти більшовиків та перевів більшу частину полку на бік Дієвої армії УНР — до складу Корпусу Січових стрільців. З початку травня 1919 р. до жовтня 1919 р. — командир 6-го Миргородського Січового полку, сформованого з вояків, що перейшли на бік Дієвої армії УНР з РСЧА (з середини липня 1919 р. полк називався 33-м Січовим). Подальша доля невідома.
Золоті Ворога. Історія Січових стрільців — Київ — 1992
ВИГОВСЬКИЙ Олександр Хомич
(09.12.1888-24.06.1939) — адміністративний підполковник Армії УНР.
Народився в с. Давидки Овруцького повіту Волинської губернії. Закінчив педагогічні курси при Житомирському 2-класному педагогічному міському училищі (1906), викладав у початкових сільських школах. У 1915 р. був мобілізований рядовим до російської армії, служив у 495-й Рязанській, 99-й та 124-й ополченських робітничих дружинах, 27-й інженерній дружині. З 23.12.1917 р. — військовий урядовець у ранзі колезького секретаря житомирського військового начальника.
Виговський Олександр, фото 30-х років (надано для публікацй істориком Сергієм Білоконем)
З 08.02.1918 р. — ад'ютант оперативного відділу похідного штабу військового міністра Центральної Ради О. Жуківського. З 03.03.1918 р. — секретар начальника Генерального штабу У НР, згодом — Української Держави. З 30.09.1918 р. дістав ранг титулярного радника. З 02.12.1918 р. — секретар начальника штабу військ Директорії. З 19.12.1918 р. — секретар начальника Головного управління Генерального штабу (ГУГШ). З 25.12.1918 р. — в. о. начальника канцелярії ГУГШ Дієвої армії УНР. З 01.03.1919 р. — начальник загального відділу ГУГШ. 06.12.1919 р. був інтернований польською владою у Рівному. З 08.04.1920 р. був приділений до 2-ї запасної бригади Армії УНР. З 24.05.1920 р. — начальник військово-похідної канцелярії Головного Отамана С. Петлюри. З 27.10.1921 р. — адміністративний сотник. З березня 1927 р. — начальник статистичного підвідділу Генерального штабу УНР в екзилі.
Помер у Варшаві, похований на православному цвинтарі Воля.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 823. — С. 72–77; Shandruk Р. Arms of valor. — 1959; Тютюнник Ю. З поляками проти Вкраїни. — Харків. — 1924. — С. 66; Капустянський М. Похід українських армій на Київ — Одесу в 1919 році; Маланюк Є. Уривки зі спогадів. — Київ. — 2004. — С. 419.
ВИНОГРАДОВ Юрій
(1894?—07.1919) — командир полку Дієвої армії УНР.
Донський козак за походженням. На початку Першої світової війни пішов добровольцем на фронт — служив в одному з Донських пластунських батальйонів. Дістав відзнаку Святого Георгія IV ступеня. Закінчив школу прапорщиків. Був двічі поранений. Останнє звання у російській армії — поручик.
Смовський К. Гайдамацький Кіш Слобідської України та його артилерії в 1917–1918 році//За Державність. — Каліш. — 1935. - № 5. — С. 154–157; Сікевич В. Сторінки із записної книжки, 1942–1948. — Ч. 1–7, зокрема — Ч. 7. — С. 34–38; Капустянський М. Похід українських армій на Київ — Одесу в 1919 році; Маланюк Є. Уривки зі спогадів. — Київ. — 2004. — С. 140; Сосюра В. Третя рота. — Київ. — 1997. — С. 172.
У грудні 1917 р. перебував на лікуванні у Києві, після одужання вступив до Гайдамацького Коша Слобідської України військ Центральної Ради, був командиром 1-ї сотні Коша. У подальшому — командир сотні 3-го Гайдамацького полку Окремої Запорізької дивізії Армії УНР, згодом — Армії Української Держави. З листопада 1918 р. — командир 3-го Гайдамацького полку військ Директорії. За нез'ясованих обставин був розстріляний за наказом О. Волоха за звинуваченням чи то у спробі перейти на бік білих, чи то втекти з казною полку за кордон.
ВИНОГРАДОВ Хрисанф Олександрович
(19.03.1876-?) — полковник Армії УНР.
Походив з родини колезького регістратора Полтавської губернії. Закінчив 5-ту Київську гімназію, Київське піхотне юнкерське училище, вийшов підпрапорщиком до 12-го Східно-Сибірського стрілецького полку, у складі якого брав участь у Китайському поході 1900–1901 рр. Закінчив Миколаївську інженерну академію (1904), брав участь у Російсько-японській війні. З 06.12.1914 р. — підполковник. З 02.04.1917 р. — полковник, остання посада у російській армії — корпусний інженер VII-го Сибірського корпусу (20.04.1918 р. розформував рештки корпусу та 108-ї піхотної дивізії з наказу українського військового міністра).
З 02.08.1918 р — корпусний інженер 2-го Подільського корпусу Армії Української Держави.
У 1919 р. служив у Збройних Силах Півдня Росії.
Після поразки білих виїхав на Балкани, звідки у травні 1920 р. — до Польщі, у розпорядження штабу Армії УНР. 3 осені 1920 р. — референт Військово-технічної управи Військового міністерства УНР. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 165. — С. 125; Єрошевич П. З боротьби українського народу за свою незалежність//За Державність. — Варшава. — 1938. - № 8. — С. 28.
ВИРЧЕНКО
(?—?) — командир полку Дієвої армії УНР.
3 23.12.1918 р. до кінця січня 1919 р. — командир 1-го Київського кінно-пішого полку військ Директорії, що формувався в Черкасах та Корсуні.
ЦДАВОУ — Ф. 1078. — Оп. 1. — Спр. 60. — С. 8.
ВИШЕМІРСЬКИЙ Сергій Микифорович
