Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко
05.12.1923 р. після амністії повернувся в Україну. Жив у Ізюмі. З 1926 р. працював у Сільгоспсоюзі у Полтаві. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 169. — С. 138; Спр. 37. — С. 446; Прохода В. Записки до історії Сірих або Сірожупанників//Табор. — Варшава. — 1927. — Ч. 5. — С. 47–62; 1928. — Ч. 6. — С. 22–48; Ч. 7. — С. 43–52; Ч. 8. — С. 53–63; Военный орден Святого Великомученика и Победоносца Георгия. Именные списки 1769–1920. — Москва — ^ 2004. — С. 430.
***
Штаб 70-ї піхотної дивізії російської армії (зліва направо). 1. начальник оперативного відділу штабу дивізії і штабс-капітан Володимир Сальський, 2 капітан Смірнов, 3. генерал-лейтенант Толмачов (колишній одеський градоначальник), 4. начальник 70-ї дивізії генерал-майор Белов, 5. адютант начальника дивічі (невідомий). 6. начальник штабу дивізії полковник Сапожніков; фронту Західній Україні, 13.10.1914 (надано для публікації істориком Олександром Кавтарадзе)
Штаб 25-го армійського корпусу російської армії. Начальник штабу корпусу генерал-майор Миколи Юнаків доповідає оперативні обставини командувачу корпусу генерал-лейтенанту Олександру Рагозі. Сидять (шва направо): капітан Ришковський, підполковник Смірнов, генерал Юнаків, генерал Рогоза, інспектор артилерії корпусу генерал Р (невідомий); фронт у Західній Україні, жовтень 1914 (надано для публікації істориком Олександром Кавтарадіе)
ВВАЛІЙСЬКИЙ Аркадій
(08.02.1895-16.09.1976) — сотник Армії УНР (генерал-хорунжий в еміграції).
Народився на Чернігівщині. Останнє звання у російській армії — поручик.
У 1919 р. — курсовий старшина Житомирської юнацької школи. У 1920–1923 рр. — командир 1-ї сотні та курсовий старшина Спільної (Камянецької) юнацької школи.
З 1928 р. служив контрактовим офіцером польської армії у 81-му піхотному полку (Гродно), закінчив польську Вищу військову школу (1933). Останнє звання у польській армії — майор. З 01.05.1939 р. офіційно рахувався референтом польського Військово-історичного бюро, неофіційно — начальником Генерального штабу Військового міністерства УНР в екзилі.
Валійський Аркадій, фото поч. 60-х років (За Державність. — Торонто. — 1964. — Ч. 10)
Після німецько-польської війни 1939 р. був заарештований гестапо та відправлений до табору військовополонених. У січні 1940 р. був звільнений завдяки наполяганням Військового міністерства УНР в екзилі.
З березня 1945 р. — начальник штаоу української Національної армії П. Шандрука.
З 1951 р. мешкав на еміграції у США. Помер у лікарні Квінс (Нью-Йорк), похований у Баунд-Бруці.
Shandruk Р. Arms of valor. — 1959; Боляновський А. Українські військові формування в збройних силах Німеччини (1939–1945). — Львів. — 2003. — С. 76, 77, 81,489; Руккас А. Участь українців — контрактних офіцерів польської армії у вересневій кампанії 1939 р.//Київська Старовина — Київ. — 2003. — Ч. 3. — С. 90–102; Тризуб. — Нью-Йорк. — 1977. — Ч. 81. — С 21; Отрешко-Арський М. Воєнні школи Дієвої армії УНР// Тризуб. — 1973. — Ч. 71. - С 9-18.
ВАЛЬМАН Віктор Аркадійович
(01.10.1879-?) — підполковник Армії УНР.
Походив з дворян Чернігівської губернії. Закінчив 2-й кадетський корпус у Санк-Петербурзі, Михайлівське артилерійське училище (1900), вийшов підпоручиком до Новогеоргіївської фортечної артилерії. Закінчив Офіцерську повітроплавну школу (1907). З 08.11.1907 р. служив у 1-му Владивостоцькому артилерійському полку. З 31.11.1914 р. — командир батареї 1-го Тракторного артилерійського дивізіону. З 26.08.1916 р. — начальник господарчої частини дивізіону. З 05.11.1916 р. — підполковник. Під час війни був контужений, нагороджений всіма орденами до Святого Володимира IV ступеня з мечами та биндою.
З 15.03.1918 р. — командир батареї 2-го окремого важкого гарматного дивізіону Армії УНР. З 20.10.1918 р. — помічник командира 2-го важкого гарматного полку Армії Української Держави. З 09.02.1919 р. — командир 59-го дієвого гарматного полку Дієвої армії УНР. З 18.04.1919 р. був приділений до штабу 18-ї дієвої дивізії Дієвої армії УНР. З 16.06.1919 р. — приділений до штабу Північної групи Дієвої армії УНР. З 25.07.1919 р. — булавний старшина для доручень інспектора артилерії Корпусу Січових стрільців Дієвої армії УНР. З 02.10.1919 р. — в. о. інспектора артилерії Корпусу Січових стрільців Дієвої армії УНР. 05.12.1919 р. був інтернований польською владою. З 10.06.1920 р. — командир 3-го запасного гарматного куреня Армії УНР. З 22.08.1920 р. — начальник частини склепів (складів) Гарматної управи Військового міністерства УНР.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 311. — С. 106.
ВАРАВВА Петро Федорович
(04.02.1857-?) — підполковник Армії УНР.
Варавва Петро, фото 20-х років (За Державність. — Варшава. — 1938. — Ч. 8)
Походив з дворян Харківської губернії. У 1873 р. вступив на військову службу однорічником 145-го піхотного Новочеркаського полку. Закінчив Гельсингфорське піхотне юнкерське училище (1876). З 18.01.1879 р. служив у лейб-гвардії Семенівського полку. З 02.05.1888 р. перебував у запасі (штабс-капітан гвардії). З 12.10.1898 р. — у відставці. Після початку Першої світової війни добровольцем повернувся до армії, закінчив Офіцерський клас Петроградської військово-автомобільної школи. З 12.02.1915 р. був приділений до 634-ї Петроградської дружини ополчення, з 24.04.1915 р. — приділений до 1-ї автомобільної роти. З 25.05.1915 р. — начальник Школи військових санітарів. З 08.07.1915 р. — начальник 22-го військово-санітарного автозагону. Всю війну відбув у старому званні штабс-капітана гвардії. Мав всі ордени до Святого Станіслава II ступеня без мечів та Бухарський орден «Зірки, що сходить» І ступеня.
З 23.01.1918 р., після розформування 22-го військово-санітарного автозагону, перебував у резерві управління завідувача авточастини Південно-Західного фронту. З 11.04.1918 р. — обер-офіцер для доручень управління по збору майна, що діяло при Центральній Раді та Гетьманаті.
